В іншому дослідженні
«Психічне здоров'я трансгендерних дітей, яких підтримують у їхній ідентичності» від 2016 року,
проведеному також у США, вивчалося психічне здоров'я трансгендерних дітей та як на нього впливає підтримка в сім'ї. В ньому взяли участь 73 дитини у віці 3–12 років, яких також порівнювали з їх братами і сестрами та контрольною групою цис-дітей.
Розглядалися рівні депресії та тривожності у дітей. Результати показали, що для депресії вони не відрізняються від загальної популяції, тоді як для тривожності рівні є дещо вищими, але незначно. Це підвищення дослідники пояснюють тим, що, якими прекрасними не були б стосунки в сім'ї, дитина проводить певний час і в іншому соціальному оточенні – наприклад, у школі, де може стикатися з проявами стигматизації та мікроагресії на ґрунті трансгендерності. Якщо ж вона не розкриває свій транс-статус, то все одно може відчувати тривогу через те, що про нього якимось чином стане відомо – наприклад, через те, що її тіло має відмінності від інших дітей того ж гендеру.
Автори порівнюють свої результати з даними інших досліджень, що проводилися серед трансгендерних дітей зокрема в Нідерландах та Канаді і в яких фактор прийняття окремо не розглядався. В них рівень психічних проблем у дітей, таких як депресія та тривожність, був високим – в одному з досліджень 36% випадків потрапляли за цим показником в клінічний діапазон.
Уже згадана в попередніх розділах бельгійська
дисертаційна робота 2017 року
«Сім'ї під час переходу» також торкається питання сімей з транс-дітьми, але більше з боку родителів таких дітей. Зазначається, що ті часто відчувають відповідальність за ситуацію й водночас провину, і це підкріплюється соціальним осудом та стигматизацією. Вони відчувають страх бути поганими родителями в очах суспільного оточення через те, що підтримують гендерну неконформність дитини замість того, щоб пристосовувати її до соціальних гендерних норм. Частою ситуацією є конфлікти в сім'ях. При цьому матері частіше займають приймаючу позицію, що базується на безумовній любові, тоді як батьки більше схильні опікуватися питаннями безпеки. Загалом, родителям часто не вистачає як професійної підтримки, так і можливості спілкування з іншими сім'ями у схожих ситуаціях, щоб бути здатними краще з ними впоратися.
Якщо згадані вище дослідження фокусувалися саме на процесі переходу та його впливі на дитину, то тепер поглянемо на соціальне становище транс-дітей у їх повсякденному житті.
Одне таке дослідження від 2018
«Здоров'я та благополуччя цисгендерної, трансгендерної та небінарної молоді» проводилося в Іспанії – воно, щоправда, охоплювало не лише неповнолітніх, а ширший діапазон трансгендерної та небінарної молоді у віці від 14 до 25 років. Його результати показали, що трансгендерні підлітки частіше за цисгендерних зазнають вербальних нападів як у школі, так і поза її межами, а також фізичних нападів у школі. Також небінарна молодь частіше стає жертвами кібербулінгу. Крім того, у дослідженні розглядалися випадки дискримінації на роботі – хоча це стосується молоді більш старшого віку, зазначимо, що в цій сфері показники для трансгендерних людей особливо гірші за цисгендерних.
Дослідники розглянули також фактори, що сприяють підтримці. Виявилося, що небінарні підлітки найменше беруть участь у позашкільних заняттях – навіть у ЛГБТ-спільноті, – а також отримують менше підтримки від сім'ї та друзів.
Все це має такі наслідки, як відчуття ізольованості та суїцидальні думки – майже вдвічі частіше, ніж серед цисгендерної молоді – та рідші моменти відчуття щастя.
При цьому зазначається, що контакти учасниць та учасників цього дослідження були отримані через ЛГБТ-об'єднання, що може позначатися на результатах – для людей, які не мають виходу на спільноту, вони, можливо, були б іще гіршими.