Огляд законодавчих обмежень прав ЛГБТ+ людей у країнах колишнього СРСР

Зміст

У Кримінальному кодексі Радянського Союзу була стаття, що передбачала покарання за «мужолозтво», тобто сексуальні стосунки між чоловіками. Час від часу вона застосовувалася для переслідування політичних опонентів радянського режиму, а загалом була інструментом, який змушував ЛГБТ+ людей уникати камінг-ауту й триматися в підпіллі. 

З розпадом СРСР 15 новоутворених країн отримали цю статтю в спадок, і далі вже кожна рухалася своїм шляхом. Десь кримінальну відповідальність за чоловічу гомосексуальність скасували швидко, десь лише згодом, а десь і перенесли вже у власний Кримінальний кодекс. Так само різними стали й траєкторії зміни правового становища ЛГБТ+ людей у цих країнах загалом.

Водночас, спільний минулий досвід, територіальна близькість та політичні взаємозв’язки сприяли тому, щоб країни колишнього СРСР оглядалися одна на одну при подальшому запровадженні законодавчих змін, які стосуються ЛГБТ+ людей. А оскільки найбільшою – як за розміром, так і за впливом – країною регіону є Російська Федерація, що почала переслідувати за «пропаганду ЛГБТ» і загалом зробила гомофобію частиною своєї державної ідеології, то можна припустити, що саме вона задає такий же гомофобний тон усьому пострадянському регіону, а надто країнам під її сильним впливом.

Виходячи з цього припущення, проаналізуємо законодавчі ініціативи країн колишнього СРСР, спрямовані безпосередньо на ЛГБТ+ людей, фокусуючись на тих, що мають на меті обмеження їхніх прав. У підсумку побачимо, чи справджується наведена вище гіпотеза та які загалом тенденції з точки зору правового становища ЛГБТ+ людей і його динаміки можна побачити в цих країнах.

Законодавче регулювання прав ЛГБТ+ людей

Розглянемо спочатку загальне законодавство, що регулює права ЛГБТ+ людей за ознаками сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності. Обмежувальні закони та законодавчі ініціативи тут поки винесено за дужки, крім законодавства, що встановлювало кримінальну відповідальність за гомосексуальні стосунки між чоловіками. Оскільки цю статтю кримінального кодексу успадкували всі незалежні держави, що утворилися після розпаду СРСР, то рух щодо неї в більшості з них відбувався в напрямку зняття обмежень, а не їх збільшення.

Країни тут розглянуто в географічній послідовності з півночі на південь та з заходу на схід – крім Російської Федерації, що наведена останньою.

Естонія

Кримінальна відповідальність 

Відповідальність за сексуальні контакти між чоловіками за згодою було скасовано в 1992 році, а в 2001 році статтю, що стосувалася одностатевих стосунків, було повністю прибрано з Кримінального кодексу. У 2002 році також було зрівняно вік сексуальної згоди для різностатевих та одностатевих стосунків.

Одностатеві союзи

З 2016 року в Естонії доступні зареєстровані партнерства для одностатевих пар, а в 2023 році було прийнято закон про одностатеві шлюби, які фактично стали доступними з початку наступного року. Таким чином, на момент написання Естонія є єдиною з колишніх радянських країн, де досягнута шлюбна рівність.

Трансгендерний перехід

Чинна на сьогодні процедура не вимагає стерилізації, проте передбачає отримання дозволу від експертної медичної комісії та обов’язкову замісну гормональну терапію, перш ніж можна отримати юридичне визнання гендеру. При цьому між встановленням діагнозу комісією та юридичним визнанням має пройти принаймні два роки.

Захист від дискримінації

Естонське законодавство забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації в сферах праці та професійного навчання, тоді як «Законом про гендерну рівність» заборонена дискримінація за ознакою гендерної ідентичності в будь-яких сферах. Також заборонене публічне підбурювання до ненависті на підставі сексуальної орієнтації.

Латвія

Кримінальна відповідальність 

У Латвії кримінальну відповідальність за «мужолозтво» було скасовано в 1992 році. В 1999 році було зрівняно вік згоди для одностатевих та різностатевих стосунків.

Одностатеві союзи

Після неодноразових спроб протягом років, у Латвії з 1 липня 2024 року стали доступні цивільні партнерства для одностатевих пар, що не включають права на усиновлення/удочеріння та спадкування. Шлюб при цьому з кінця 2005 року визначено в Конституції як союз чоловіка і жінки.

Трансгендерний перехід

Процедура переходу загалом не є чітко врегульованою, проте на практиці передбачає принаймні обов’язкову психіатричну діагностику та медичні втручання, обсяг яких може трактуватися довільно, в тому числі включно з хірургічною стерилізацією.

Захист від дискримінації

Заборона дискримінації в Латвії поширюється на сфери праці та товарів і послуг тільки за ознакою сексуальної орієнтації, що закріплено в Трудовому кодексі та «Законі про заборону дискримінації фізичних осіб, що ведуть економічну діяльність».

Литва

Кримінальна відповідальність 

Сексуальні контакти між чоловіками було декриміналізовано в 1993 році. У 2003 році з затвердженням нового Кримінального кодексу вік сексуальної згоди для одностатевих і різностатевих стосунків було зрівняно.

Одностатеві союзи

У Конституції закріплено визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки. У 2025 році Конституційний Суд легалізував своїм рішенням цивільні партнерства, але законодавчого регулювання для них на момент написання ще не впроваджено.

Трансгендерний перехід

Багато років законодавство для юридичного визнання гендеру в Литві було відсутнє, і питання вирішувалося судовим шляхом. За поправками до законодавства 2022 року зміна імені стала можливою без обов’язкових медичних втручань, проте за наявності психіатричного діагнозу, тоді як зміна гендерного маркеру все ще потребує рішення суду.

Захист від дискримінації

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації у низці сфер заборонена литовським «Законом про рівне ставлення» від 2003 року. Також у Кримінальному кодексі заборонено підбурювання до насильства на підставі сексуальної орієнтації.

Білорусь

Кримінальна відповідальність 

У 1994 році статтю, що встановлювала таку відповідальність за гомосексуальні стосунки між чоловіками, було вилучено з Кримінального кодексу. При цьому кримінальна відповідальність за «мужолозтво» та «лесбійство» на рівні з іншими діями сексуального характеру все ще присутня в ньому, але якщо вони скоєні щодо особи, яка не досягла 16 років.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів у Білорусі немає, а шлюб у Конституції визначено як союз чоловіка і жінки.

Трансгендерний перехід

Процедура переходу в Білорусі не містить визначеного обсягу обов’язкових медичних втручань, проте потребує отримання психіатричного діагнозу та дозволу від міждисциплінарної медичної комісії.

Захист від дискримінації

Немає.

Україна

Кримінальна відповідальність 

У 1991 році Україна першою серед країн колишнього СРСР скасувала кримінальну відповідальність за одностатеві стосунки між чоловіками за згодою. У 2001 році з оновленого Кримінального кодексу статтю про «мужолозтво» було прибрано повністю. Вік сексуальної згоди в Україні було визначено законом лише в 2018 році, рівний для різностатевих та одностатевих стосунків.

Одностатеві союзи

Хоча питання визнання реєстрованих цивільних партнерств піднімалося на державному рівні починаючи з 2015 року, на момент написання воно так і не просунулося далі законопроєктів. При цьому шлюб у Конституції визначено як такий, що «ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка».

Трансгендерний перехід

Процедура переходу, що діє з 2016 року, містить встановлення психіатричного діагнозу та замісну гормональну терапію як обов’язкові передумови до юридичного визнання гендеру.

Захист від дискримінації

У Кодексі законів про працю заборонено дискримінацію за ознаками СОГІ. Також дискримінація за цими ознаками заборонена в сфері військової служби, а «Законом про медіа» забороняється підбурювання до дискримінації. Також «Закон про рекламу» забороняє дискримінаційні твердження або зображення та розпалення ненависті за ознакою сексуальної орієнтації.

Молдова

Кримінальна відповідальність 

Таку відповідальність за гомосексуальні стосунки між чоловіками було скасовано в 1995 році. У 2002 році вік сексуальної згоди для одностатевих та різностатевих стосунків було зрівняно.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає, а шлюб у Конституції визначено як союз чоловіка і жінки.

Трансгендерний перехід

Чітко врегульованої процедури переходу в Молдові немає. На практиці юридичне визнання гендеру відбувається за рішенням суду і при цьому вимагається психіатричний діагноз, але немає вимоги тих чи інших медичних втручань.

Захист від дискримінації

На початку 2023 року набули чинності зміни до «Закону про забезпечення рівності», якими дискримінація за ознаками СОГІ забороняється в усіх сферах життя. Окремо діє також заборона дискримінації в сфері зайнятості за однакою сексуальної орієнтації. Також Кримінальний кодекс з 2022 року передбачає відповідальність за злочини ненависті та за підбурювання до таких злочинів на підставі СОГІ.

Грузія

Кримінальна відповідальність 

Відповідальність за гомосексуальні стосунки між чоловіками було скасовано в 2000 році з впровадженням оновленого Кримінального кодексу. При цьому також було встановлено рівний вік сексуальної згоди для різностатевих та одностатевих стосунків.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів у Грузії немає. При цьому в 2018 році визначення шлюбу було змінене на «союз чоловіка і жінки з метою створення сім’ї», хоча до того воно було більш нейтральним зі згадкою про рівні права подружжя.

Трансгендерний перехід

Законом від 2024 року «Про сімейні цінності та захист неповнолітніх» будь-які медичні процедури, пов’язані з транспереходом, були заборонені, як і зміна гендеру в ідентифікаційних документах.

Захист від дискримінації

З 2014 року в Грузії діє «Закон з ліквідації будь-яких форм дискримінації», який охоплює в тому числі ознаки СОГІЕ. Також Кримінальний кодекс з 2012 року містить положення щодо підвищеної відповідальності за злочини ненависті на ґрунті СОГІЕ.

Вірменія

Кримінальна відповідальність 

Новий Кримінальний кодекс, з якого прибрали статтю про відповідальність за одностатевий секс між чоловіками, було прийнято в 2002 році, а в 2003 році він набув чинності. До того протягом 90-х років ця стаття продовжувала застосовуватися. Вік сексуальної згоди встановлено рівний для одностатевих та різностатевих пар.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає. Конституція з 2015 року містить визначення, що «жінка і чоловік, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб».

Трансгендерний перехід

У Цивільному кодексі визначено, що зміна гендерної позначки можлива на підставі «документу встановленої форми, виданого ліцензованою медичною установою». Проте ані ця форма, ані процедура її отримання не врегульовані законодавством, що робить юридичне визнання гендеру практично неможливим.

Захист від дискримінації

Немає.

Азербайджан

Кримінальна відповідальність 

У 2000 році Азербайджан затвердив новий Кримінальний кодекс, з якого було прибрано відповідальність за одностатеві сексуальні стосунки між чоловіками. Вік сексуальної згоди було визначено рівним для одностатевих і різностатевих пар.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає. Конституція не містить прямого обмеження, водночас зазначаючи, що «чоловік і дружина мають рівні права».

Трансгендерний перехід

Врегульованої процедури переходу немає, але відомі окремі випадки, коли транслюдям вдавалося отримати юридичне визнання гендеру на основі медичних документів, що підтверджували зроблене хірургічне втручання зі зміни статевих органів.

Захист від дискримінації

Немає.

Казахстан

Кримінальна відповідальність 

Таку відповідальність за одностатеві сексуальні стосунки між чоловіками було скасовано в 1997 році в процесі оновлення Кримінального кодексу. При цьому також було встановлено рівний вік сексуальної згоди для одностатевих і різностатевих стосунків.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає. У Конституції при цьому також немає чіткого визначення шлюбу.

Трансгендерний перехід

Процедура переходу з 2011 року передбачає обов’язкове встановлення діагнозу з підтвердженням експертною комісією, гормональну терапію та хірургічну стерилізацію. Також вона доступна лише з 21 року.

Захист від дискримінації

Немає.

Узбекистан

Кримінальна відповідальність 

Кримінальний кодекс, що діє з 1994, передбачає відповідальність за гомосексуальні стосунки між чоловіками до 3 років тюремного ув’язнення.

Одностатеві союзи

Визнання немає. Конституція містить визначення, що шлюб ґрунтується на «традиційних сімейних цінностях народу Узбекистану».

Трансгендерний перехід

Врегульованої процедури переходу немає. При цьому Сімейний кодекс допускає зміну гендеру в державному реєстрі «тільки за висновком органів охорони здоров’я».

Захист від дискримінації

Немає.

Туркменістан

Кримінальна відповідальність 

З поправкою від 2019 року Кримінальний кодекс Туркменістану передбачає покарання за сексуальні стосунки між чоловіками у термін до 2 років ув’язнення та до 5 років проживання в певній місцевості.

Одностатеві союзи

Визнання немає. В Конституції зазначено, що чоловік і жінка за досягненням шлюбного віку мають право укласти шлюб.

Трансгендерний перехід

Процедури переходу як такої немає.

Захист від дискримінації

Немає.

Киргизстан

Кримінальна відповідальність 

Відповідальність за «мужолозтво» було скасовано в 1998 році. Вік сексуальної згоди для одностатевих і різностатевих стосунків встановлено рівним.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає. Конституція з 2016 року визначає, що шлюб може бути укладений тільки між чоловіком і жінкою.

Трансгендерний перехід

У 2020 року можливість юридичного визнання гендеру була прибрана з киргизького законодавства. Можливість здійснення медичного переходу при цьому залишається.

Захист від дискримінації

Немає.

Таджикистан

Кримінальна відповідальність 

Таку відповідальність за одностатеві сексуальні контакти між чоловіками було скасовано в 1998 році. Вік сексуальної згоди для одностатевих і різностатевих пар встановлено рівним.

Одностатеві союзи

Жодного визнання таких союзів немає. У Конституції зазначено, що право укладати шлюб мають чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку.

Трансгендерний перехід

Врегульованої процедури переходу немає, хоче в Цивільному кодексі є згадка про те, що гендерний статус може бути змінено в разі надання «документу встановленої форми» від медичної установи.

Захист від дискримінації

Немає.

Російська Федерація

Кримінальна відповідальність 

 У 1993 році було скасовано статтю Кримінального кодексу, що передбачала відповідальність за «мужолозтво», проте засуджені за нею раніше не були амністовані. Вік сексуальної згоди для одностатевих та різностатевих стосунків встановлено рівним.

Одностатеві союзи

Визнання немає. У Конституції з 2020 року шлюб визначено як союз між чоловіком і жінкою.

Трансгендерний перехід

У 2023 року були повністю законодавчо заборонені як юридичне визнання гендеру, так і будь-які пов’язані з транспереходом медичні втручання.

Захист від дискримінації

Немає.

Загальні тенденції

Можна побачити тенденцію, що залученість країни в європейські інституції – вона є членом ЄС, знаходиться на певному етапі шляху до такого членства або принаймні є членом Ради Європи – впливає на законодавче врегулювання прав ЛГБТ+ людей у кращий бік. Зокрема:

  • З трьох країн, що є на сьогодні членами ЄС, одна (Естонія) визнає одностатеві шлюби, друга (Латвія) – одностатеві партнерства, а в третій (Литві) партнерства визнані рішенням суду, що передбачає незабаром впровадження відповідного законодавства.
  • Всі країни, що або є членами ЄС (Естонія, Латвія, Литва), або рухаються до членства (Україна, Молдова, Грузія), мають законодавчу заборону дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності загалом або в окремих сферах. Водночас, жодна з інших країн такої заборони не має.

Натомість, найгірша ситуація з правами ЛГБТ+ людей у країнах Центральної Азії з де-факто диктаторськими режимами під сильним впливом ісламу – Узбекистані та Туркменістані, де на сьогодні залишається кримінальна відповідальність за гомосексуальні стосунки.

Така закономірність меншою мірою простежується окремо щодо прав трансгендерних людей. Так, жодна з країн колишнього СРСР не надає транслюдям можливості юридичного визнання гендеру за самовизначенням. При цьому приклади неврегульованості процедури переходу бачимо як серед європейських країн, так і країн Кавказу та Центральної Азії, хоча і з переважанням цієї тенденції серед других.

Що стосується декриміналізації гомосексуальності, вона в пострадянських країнах відбувалася одним із двох шляхів:

  • виключення із кримінального кодексу статті щодо гомосексуальних стосунків (або зміна її формулювання принаймні на таке, що виключало криміналізацію стосунків за згодою);
  • прийняття нового кримінального кодексу, в якому подібна стаття від початку була відсутня.

Першим шляхом пішли Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна, Молдова, Росія. Таким чином, ці держави більш цілеспрямовано приділили увагу декриміналізації гомосексуальності й, відповідно, зробили це раніше (в період 1991–1995 років), тоді як решта вдалися до такої зміни в рамках загального «пакету оновлення» кримінального законодавства в пізніший період (кінець 90-х – початок 2000-х). Знов-таки, попереду тут країни з європейського континенту – хоча згодом не всі з них обрали європейський шлях розвитку.

Відзначимо також ті країни, у яких конституційне визначення шлюбу було змінене з більш нейтрального на «союз чоловіка і жінки» чи аналогічне – так чи інакше, з метою виключити навіть гіпотетичну можливість укладання шлюбу одностатевими парами. Це Латвія, Грузія, Вірменія, Киргизстан та Росія – в останніх трьох це стало наслідком референдумів, де питання про визначення шлюбу йшло в комплекті з іншими запропонованими змінами до Конституції. Водночас, у решті країн зв’язку між нейтральним чи «різностатевим» конституційним формулюванням щодо шлюбу та рівнем захисту прав ЛГБТ+ людей не простежується – зокрема, відносно нейтральне визначення мають Азербайджан і Казахстан, де такий захист відсутній.

Законодавчі ініціативи з обмеження прав ЛГБТ+ людей

Тепер перейдемо до основної теми матеріалу, а саме розгляду законодавчих актів та ініціатив, спрямованих на пряме чи непряме обмеження прав ЛГБТ+ людей у країнах колишнього СРСР. Так само розглянемо кожну країну окремо (проте вказуючи на зв’язки між ними в просуванні таких ініціатив там, де вони простежуються), після чого спробуємо зробити узагальнення.

Інформацію по кожній країні структуровано наступним чином.

  • Заборона «пропаганди ЛГБТ»: підрозділ окремо присвячений законодавчим ініціативам, спрямованим на відповідну заборону у тих чи інших формулюваннях, зважаючи на їхню поширеність у регіоні.
  • Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань: підрозділ описує законодавчі норми, що прямо або непрямо створюють обмеження для громадських організацій та інших об’єднань, діяльність яких пов’язана з ЛГБТ+ тематикою.
  • Інші обмеження прав: у цей окремий підрозділ винесено обмежувальні ініціативи стосовно ЛГБТ+ людей, що не потрапляють під наведені вище дві категорії (наприклад, обмеження доступності трансгендерного переходу).
  • Кримінальне переслідування ЛГБТ+ людей: у тих країнах, де ЛГБТ+ люди можуть піддаватися переслідуванню з боку правоохоронних органів через свою СОГІ, це також розглянуто в окремому підрозділі.

Цього разу, навпаки, Росія йде першою в списку країн, виходячи з гіпотези, що саме вона задає гомофобні й трансфобні тенденції в регіоні.

Російська Федерація

Гомофобні прояви на державному рівні почалися в Росії ще в нульові роки. Після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році же вони тільки посилювалися з прийняттям нових законів, які все жорсткіше обмежували права і свободи ЛГБТ+ людей.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

Спроби заборонити в РФ певну діяльність, пов’язану з ЛГБТ+, відомі принаймні з 2003 року. Тоді депутат Держдуми Александр Чуєв запропонував доповнити Кримінальний кодекс статтею, що мала заборонити «пропаганду гомосексуалізму», яка могла виражатися зокрема «в публічній демонстрації гомосексуального способу життя та гомосексуальної орієнтації». Подібні законопроєкти вносилися ним тричі, проте кожного разу знімалися з розгляду з формальних причин.

Починаючи з 2006 року, окремі регіони РФ почали на своєму рівні приймати закони, спрямовані проти «пропаганди ЛГБТ» у тому чи іншому формулюванні. Першою відзначилася Рязанська область в тому таки 2006 році з законом «Про захист моральності та здоров’я дітей», що заборонив «пропаганду гомосексуалізму (мужолозтва та лесбійства) серед неповнолітніх», передбачаючи штрафи в разі порушення. Далі була перерва в кілька років, після чого з 2011 року подібні закони прийняли Архангельська, Костромська, Магаданська області, Санкт-Петербург тощо – загалом 12 регіонів. Серед них варто відзначити саме Санкт-Петербурзький закон, прийнятий у лютому 2012 року, через його вплив на подальший розвиток ситуації в РФ. Тут штрафом каралися «публічні дії, спрямовані на пропаганду мужолозтва, лесбійства, бісексуалізма, трансгендерності серед неповнолітніх». Автором закону був на той час міський депутат Віталій Мілонов, який відтоді став однією з символічних фігур як втілення російської гомофобії.

Обговорення можливості заборони «пропаганди гомосексуалізму» в РФ на федеральному рівні почалися ще з кінця 2011 року – після того, як петербурзький закон було прийнято в першому читанні. Далі півтора роки тривало узгодження деталей і формулювань, ключовою фігурою в якому була голова комітету Держдуми РФ з питань сім’ї, жінок і дітей Єлєна Мізуліна – ще одна одіозна гомофобна постать. В остаточно прийнятому в червні 2013 року вигляді формулювання було змінене на заборону «пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків серед неповнолітніх» – за словами самої Мізуліної, «у якості поступки сексуальним меншинам». Проте, з одного боку, де-факто це формулювання все одно пов’язували насамперед із гомосексуальними стосунками, а з іншого боку, його розмитість залишала можливість для вибіркового та довільного його застосування. У якості відповідальності за таку пропаганду закон передбачав різні розміри штрафу для фізичних, посадових та юридичних осіб, а також суттєве збільшення штрафів у разі пропаганди з використанням ЗМІ включно з Інтернетом.

У 2022 році депутат Держдуми Алєксандр Хінштейн запропонував новий законопроєкт ширшої сфери дії на заміну описаному вище. Цього разу йшлося про «заборону пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків та/або уподобань, педофілії, зміни статі», і вже не лише для неповнолітніх, а взагалі. Наприкінці року закон було прийнято.

Що стосується практики застосування цих законів, то для регіональних це були буквально одиничні випадки. Для федерального їх було більше, але вони залишалися дуже вибірковими і стосувалися лише окремих ЛГБТ+ активістів та організацій. Проте крім безпосереднього правозастосування, сама наявність законодавчої заборони «пропаганди» мала й непрямі наслідки для російської ЛГБТ+ спільноти:

  • гомофобна риторика з боку державних діячів кількісно збільшилася і фактично була легітимізована як складова державної ідеології;
  • закон використовувався як привід для відмови в дозволі на проведення публічних заходів, пов’язаних із ЛГБТ+ тематикою;
  • оскільки в якості «пропаганди» могли розглядатися будь-які публікації в ЗМІ та Інтернеті, дотичні до ЛГБТ+ тематики (в окремих випадках навіть просте зображення веселки), це породило цензуру та самоцензуру, внаслідок якої російський інформаційний простір був практично зачищений від згадок ЛГБТ+, інакше ніж у негативному ключі;
  • збільшилися як чисельно, так і в сенсі їхньої активності радикальні гомофобні рухи, що переслідували, залякували й принижували ЛГБТ+ людей, відчуваючи при цьому свою безкарність;
  • загалом помітно збільшилася кількість злочинів ненависті проти ЛГБТ+ людей, вони стали більш жорстокими та організованими;
  • діяльність ЛГБТ+ рухів скоротилася й перемістилася значною мірою до закритих груп і спільнот;
  • погіршився психологічний стан російської ЛГБТ+ спільноти загалом: усе більше ЛГБТ+ людей відчували тривогу, невпевненість у завтрашньому дні та депресію;
  • значно збільшилася кількість ЛГБТ+ людей, особливо відкритих, що емігрували з Росії чи принаймні розглядали для себе таку можливість.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

У 2012 році в Росії було прийнято закон, що запровадив статус «іноземного агента» для некомерційних організацій, які займаються політичною діяльністю на території Росії й отримують фінансування з-за кордону. У широкому сенсі цей закон був спрямований проти російських опозиційних рухів, чия діяльність значною мірою підтримувалася фінансуванням з іноземних джерел. Також він стосувався і ЛГБТ+ організацій, що здебільшого працювали за рахунок грантів від іноземних донорів.

Початково закон передбачав, що організації, які потрапляють під визначення «іноземних агентів», повинні зареєструватися в Міністерстві юстиції та вказувати свій статус у будь-яких своїх публікаціях, а також регулярно подавати звіти про своє фінансування з іноземних джерел та свою діяльність. У наступні роки законодавство доповнювалося, розширюючи як сферу охоплення, так і глибину впливу на тих, кого визнано такими агентами:

  • У 2015 році було законодавчо запроваджено поняття «небажаних» іноземних та міжнародних організацій, які «являють собою загрозу обороноздатності чи безпеці держави, або громадському порядку, або здоров’ю населення». Таким організаціям була заборонена діяльність у Росії, а співробітництво з ними каралося штрафами. У перелік небажаних організацій були внесені зокрема фонд Джорджа Сороса «Відкрите суспільство» та американський «Національний демократичний інститут», що підтримують серед іншого діяльність, спрямовану на досягнення рівноправ’я для ЛГБТ+ людей.
  • У 2017 році було введено поняття ЗМІ – «іноземних агентів» на таких самих умовах, як і для некомерційних організацій.
  • Того ж року було дозволено блокувати в РФ сайти небажаних організацій без судових рішень.
  • З 2019 року іноагентами стало можливо визнавати також фізичних осіб, що отримували іноземне фінансування, якщо вони поширювали матеріали «для необмеженого кола осіб» (під це визначення потрапляли, наприклад, журналісти, що працювали в ЗМІ, визнаних іноземними агентами).
  • З кінця 2020 року іноагентами стали також визнавати громадські об’єднання без юридичної реєстрації.
  • У 2022 році було прийнято закон, за яким для визнання «іноземним агентом» не обов’язково було доводити наявність фінансування з-за кордону, а достатньо вказати на «іноземний вплив». Тоді ж було створено додатковий реєстр «фізичних осіб, афілійованих з іноземними агентами», тобто всіх, хто брали участь у діяльності організацій-іноагентів.
  • У 2023 році іноагентам заборонили отримувати від держави фінансову та майнову підтримку. Мінюст РФ отримав право контролювати взаємодію з іноземними агентами та карати їх штрафами в разі порушень.
  • У 2024 році було заборонено рекламувати іноагентів та розміщувати рекламу на їхніх мережевих ресурсах.
  • У тому ж році іноагентам заборонили обиратися на будь-яких виборах та представляти кандидатів.
  • У 2025 році іноагентам було заборонено отримувати гонорари за творчу діяльність, поки з них не буде знято цей статус Також незабаром має набрати чинності закон, яким іноагентам буде заборонено вести просвітницьку діяльність.

Як можна побачити, на початку статус «іноземного агента» був радше формальним, але що далі, то він накладав усе більше обмежень на діяльність. При цьому в разі припинення іноземного фінансування цей статус знімається. На практиці за даними на 2021 рік більше ніж чверть організацій, що його мали, зрештою припинили діяльність і саморозпустилися.

Варто відзначити, що значне посилення репресивного законодавства в Росії відбулося в останні роки після її повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Це не просто збіг – зокрема, згаданий вище Хінштейн, просуваючи розширення заборони «пропаганди ЛГБТ», відзначив, що «Спеціальна воєнна операція відбувається не лише на полях битв, але і в свідомості людей». Це зайве підкреслює характер російсько-української війни як такої, що є не просто протистоянням двох держав, а цивілізаційним протистоянням, у якому Україна не лише захищає себе, а бореться загалом за західну цивілізацію, однією з цінностей якої є права людини – в тому числі й для ЛГБТ+ людей.

Наприкінці 2023 року у відповідь на позов Міністерства юстиції Верховний Суд РФ заборонив «міжнародний громадський рух ЛГБТ» як екстремістський. Суто з юридичної точки зору це рішення є нонсенсом, оскільки в Росії (та й у світі загалом) немає зареєстрованої організації з такою назвою, яка могла би виступати відповідачем. Менше з тим, протягом 2024 року за цим рішенням відбулася низка затримань як ЛГБТ+ активістів, так і відвідувачів гей-клубів та просто людей із райдужною символікою (яка при цьому трактувалася як «символіка екстремістської організації»).

Таким чином, це судове рішення продовжує загальну лінію російської влади, яку можна назвати гібридним переслідуванням ЛГБТ+ людей. З одного боку, розмитість формулювання дозволяє вибірково застосовувати його до будь-яких публічних проявів, пов’язаних з ЛГБТ+, а з іншого, вона підсилює невизначеність і страх серед самої ЛГБТ+ спільноти, штовхаючи її до все більшої закритості.

Інші обмеження прав

У 2023 році в Росії також було заборонено трансгендерний перехід як такий. Новий закон не лише скасував процедуру переходу, що існувала раніше, а й:

  • заборонив зміну графи «стать» у паспорті;
  • заборонив будь-які медичні втручання, спрямовані на зміну первинних або вторинних статевих ознак, крім випадків «лікування вроджених аномалій» (тобто інтерсекс-людей);
  • анулював шлюби, укладені людьми, що раніше отримали юридичне визнання гендеру;
  • заборонив трансгендерним людям усиновлювати дітей або брати над ними опіку.

Ба більше, після набуття законом чинності відомі окремі випадки, коли за рішенням суду було скасовано юридичне визнання гендеру, надане в попередні часи. У прийнятті цього закону також зіграв певну роль контекст російсько-української війни – так, серед аргументів на його прийняття було те, що зміна позначки статі в документах дає можливість чоловікам уникати призову на військову службу і, за словами голови Слідчого комітету РФ Бастрикіна, «порушує обороноздатність держави».

Естонія

Естонія на момент написання є не лише найпрогресивнішою країною на пострадянському просторі з точки зору дотримання прав ЛГБТ+ людей – зокрема, єдиною, де доступні одностатеві шлюби. – а й, вочевидь, також єдиною, де не відзначається бодай частково успішних спроб просування законодавчого обмеження таких прав.

Інші обмеження прав

Основне політичне протистояння в контексті ЛГБТ+ відбувалося в Естонії навколо впровадження реєстрованих партнерств, а згодом і шлюбної рівності. Так, у 2017 році Консервативна народна партія разом із ще двома зробила спробу скасувати «Закон про реєстровані партнерства», однак парламентська більшість не підтримала цю ініціативу.

Також у 2019 році консерватори в коаліції з центристами просували спробу проведення референдуму щодо одностатевих шлюбів, який у разі негативного результату передбачав би внесення в Конституцію визначення шлюбу як «союзу чоловіка і жінки». Проте подальші дебати в уряді призвели до відмови від зобов’язального характеру референдуму, на початку ж 2021 року – після зміни уряду внаслідок звинувачень Центристської партії в корупції – від референдуму відмовилися взагалі. У 2023 році  консерватори та центристи також намагалися протистояти законодавчому визнанню одностатевих шлюбів, проте без успіху.

Латвія

Латвія хоча й не дотягує до Естонії за рівнем дотримання прав ЛГБТ+ людей, проте в ній спроби законодавчого обмеження таких прав також не були надто успішними.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

Ще у 2006 році Латвійська перша партія висунула законопроєкт, щоб заборонити «пропаганду гей-стосунків» у ЗМІ. Ця партія була відома як «партія священників», оскільки її засновниками власне й були священники, що просували «християнські цінності». Її ініціатива не знайшла підтримки в Сеймі та була відхилена.

У 2012 році депутат ризької Думи й послідовний противник проведення прайдів Яніс Шмітс висунув ініціативу заборони «пропаганди гомосексуалізму в публічних місцях», щоб таким чином унеможливити ЛГБТ+ прайди в столиці Латвії. Проте його ідея так само була відкинута парламентом.

У 2013 року товариство «Sargāsim mūsu bērnus», що в перекладі «Захистимо наших дітей», запропонувало провести всенародний референдум із питанням щодо «заборони реклами та популяризації сексуальних та шлюбних стосунків між особами однієї статі серед дітей». В разі успіху активісти цього товариства хотіли внести законодавчу поправку про заборону втягування дітей в якості учасників або глядачів заходів, метою яких є така реклама. В разі успішного прийняття такий закон дозволив би заборонити, зокрема, проведення прайдів. Гомофобним активістам вдалося домогтися від Центральної виборчої комісії Латвії дозволу на збір підписів, необхідних для проведення референдуму. Однак вони не змогли зібрати мінімально потрібну кількість у 30000 підписів у відведений для цього термін, і таким чином їхня спроба провалилася.

Інші обмеження прав

У 2005 році згадана вище Латвійська перша партія запропонувала змінити конституційне визначення шлюбу, щоб зафіксувати його як «союз між чоловіком і жінкою». Наступного року поправку було прийнято парламентом, і таким чином Латвія стала першою з пострадянських країн, яка цілеспрямовано внесла подібну зміну в Конституцію – зокрема, задовго до того, як це зробила Росія.

Останніми роками про заборонювальні ініціативи вже не йшлося, натомість противники ЛГБТ+ рівності зосередилися на перешкоджанні запровадженню в Латвії цивільних партнерств. Ці процеси активізувалися після рішення Конституційного Суду від 2020 року, яке зобов’язало Сейм забезпечити правовий захист одностатевих партнерів. Парламентська опозиція, зокрема правоконсервативна партія «Latvia First», будувала свою стратегію на тому, що партнерства – це «сурогат шлюбу», тоді як шлюб за конституцією дозволений лише між чоловіком і жінкою. Коли законопроєкт про партнерства все ж отримав достатню кількість голосів, противники знов-таки вдалися до спроби організації референдуму. В разі успішного проведення він мав би скасувати прийняття закону, проте їм не вдалося зібрати потрібну кількість підписів, тож закон був підписаний президентом і незабаром набув чинності.

Литва

Попри те, що Литва з 2004 року є членом ЄС, сильний релігійний вплив на владу призвів до того, що вона першою з колишніх радянських країн запровадила законодавчу заборону «пропаганди ЛГБТ» на рівні країни.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У червні 2009 року парламент Литви прийняв поправку до «Закону про захист неповнолітніх від шкідливого впливу публічної інформації», яким, зокрема, була заборонена «пропаганда гомосексуальних, бісексуальних та полігамних стосунків». Поправка була підтримана переважною більшістю депутатів, які на той час знаходилися під великим впливом католицької церкви, а її текст фактично повторював «розділ 28» аналогічного закону Великої Британії від 1986 року – який, утім, був скасований у 2003 році. Показово, що президент Литви ветував цей закон не через принципову незгоду, а лише через «брак чітких визначень», і його вето було швидко подолано парламентом. Згодом нова президентка Далія Грибаускайте виступила проти цього закону, але наслідком стала лише зміна вищезазначеного формулювання на «заборону поширення інформації, що пропагує сексуальні стосунки або інші уявлення про укладання шлюбу чи створення сім’ї, відмінні від визначених у Конституції або Цивільному Кодексі». Зважаючи на конституційне визначення шлюбу як «союзу чоловіка і жінки», сутність від цього не змінилася.

«Закон про захист неповнолітніх» намагалися застосовувати кілька разів. Зокрема, у спробах заборонити проведення прайдів у 2010 та 2013 роках – без успіху, та більш успішно для обмеження показу пов’язаної з прайдом реклами. Також у 2014 році було заборонено розповсюдження дитячої книжки казок через те, що серед іншого в ній були дві історії одностатевих стосунків. Справу щодо цієї заборони було скеровано до ЄСПЛ, який у 2023 році виніс рішення, що литовський уряд у цьому випадку порушив право на свободу слова. Наприкінці 2024 року схоже за змістом рішення виніс Конституційний Суд Литви, який у підсумку визнав спрямовану проти ЛГБТ+ статтю закону неконституційною.

Крім згаданого закону, в Литві були й пізніші спроби обмеження прав у формі «заборони пропаганди» за ознакою сексуальної орієнтації:

  • У 2010 році в «Закон про публічну інформацію» було внесено поправку, якою, серед іншого, в рекламі заборонялося «зображувати або пропагувати сексуальну орієнтацію». Пізніше це формулювання було пояснено «помилкою перекладу» і в 2011 році шляхом нової поправки прибрано з тексту закону.
  • У 2011 році депутат Пятрас Гражуліс висунув законопроєкт, за яким «публічна пропаганда гомосексуальних стосунків» мала каратися штрафом. Гражуліс був раніше пов’язаний з християнськими демократами, а на той час представляв націоналістично-консервативну партію «Порядок і справедливість», і загалом відомий тим, що послідовно виступав проти рівних прав для ЛГБТ+ людей. Тоді його пропозиція не знайшла підтримки в парламенті й була швидко відкинута. У 2013 році в зв’язку з проведенням Baltic Pride Гражуліс знову запропонував поправку щодо штрафів за організацію публічних ЛГБТ+ заходів із формулюванням «за публічну зневагу до конституційно визначених сімейних цінностей».

Інші обмеження прав

Починаючи з 2013 року, до парламенту було подано низку поправок з обмеження прав ЛГБТ+ людей: заборону медичних втручань, пов’язаних із транспереходом; заборону адопції одностатевими парами; звільнення від відповідальності за прояви дискримінації чи ненависті, пов’язані з «критикою сексуальних практик» та інші. На середину 2018 року литовська ЛГБТ+ організація LGL нарахувала 9 таких законопроєктів.

Типовий підхід парламенту до подібних законодавчих ініціатив полягав у тому, що їх розгляд регулярно відкладався, і таким чином їх не приймали, але й не знімали з розгляду остаточно. Тим самим у них не лише залишався шанс на майбутнє, а й сам факт їхнього перебування на розгляді в парламенті сприяв підсиленню трансгомофобних настроїв у суспільстві.

Схожі прийоми використовувалися й у зворотній ситуації, щоб завадити прийняттю законодавства про одностатеві партнерства. Так, у 2017 році Сейм розглядав законопроєкт про «договори про співмешкання» – дуже обмежену форму цивільних партнерств. Проєкт успішно пройшов перше читання, але далі застряг до кінця парламентської сесії.

Законопроєкт про «цивільні союзи», що мав регулювати повнішу, але також компромісну форму цивільних партнерств, був підтриманий у першому читанні в 2022 році та в другому в 2023-му. Проте в останній день сесії 2024 року партія соціал-демократів вирішила бойкотувати законопроєкт, і його зняли з порядку денного. Після виборів, що відбулися незабаром, консервативні партії збільшили своє представництво в парламенті, і подальша доля цивільних союзів знову стала примарною – до рішення Конституційного Суду 2025 року, яким він зобов’язав визнати та врегулювати їх.

Білорусь

Хоча Білорусь політично дуже близька до РФ, вона довго утримувалася від копіювання законів тієї щодо ЛГБТ+ і загалом не надто намагалася обмежувати їхні права у формальній площині. Поза тим, держава не була дружньою до ЛГБТ+ людей, переслідуючи їх у загальному ключі тиску на інакодумців.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У 2016 році в Білорусі було прийнято закон, що передбачав «захист дітей від інформації, що шкодить їхньому здоров’ю та розвитку», яким серед іншого було заборонено поширювати інформацію, «яка дискредитує інститут сім’ї та шлюбно-сімейні стосунки». Хоча це формулювання прямо не стосувалося сексуальної орієнтації та ЛГБТ+, опосередковано воно відкрило можливість трактувати інформацію, пов’язану з ЛГБТ+, як «шкідливу», та забороняти її поширення.

Після того ж, як у 2022 році в РФ був розширений та посилений закон про «пропаганду нетрадиційних стосунків», кроки в напрямку запровадження аналогічного законодавства почалися і у владних колах Білорусі:

  • Наприкінці 2022 року думку про необхідність «закону проти пропаганди ЛГБТ» висловила голова Ради Республіки Наталья Кочанова.
  • У квітні 2023 року депутати запропонували доповнити «забороною пропаганди ЛГБТ» закон про ЗМІ. Причому тижнем раніше Міністерство інформації розіслало 500 листів видавництвам та книгарням із попередженням про адміністративну відповідальність у разі, якщо вони випускатимуть та продаватимуть «ЛГБТК+ літературу», зазначаючи, що це буде сприйматися як загроза «традиційним цінностям сім’ї та суспільства».
  • У червні 2023 року Генеральна Прокуратура висунула ініціативу з пропозицією, серед іншого, встановити адміністративну відповідальність за «пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків, зміни статі, педофілії та чайлдфрі» – знов-таки, подібно до російського законодавства. У лютому 2024 року Генпрокуратура оголосила, що підготовку відповідного законопроєкту завершено.

Вищезгадані ініціативи на момент написання не мали наслідком чинних законодавчих актів. Однак обмеження стосовно ЛГБТ+ у білоруському законодавстві все ж з’явилися з іншого боку. У квітні 2024 року Міністерство культури своєю постановою розширило визначення порнографії, додавши до нього «гомосексуалізм», «лесбійське кохання», «бісексуальні стосунки», «поліаморію» поруч із педофілією, некрофілією, зоофілією тощо, поєднавши все це під визначенням «нетрадиційних статевих стосунків та/або поведінки». Таким чином, поширення матеріалів ЛГБТ+ тематики в Білорусі тепер може каратися ув’язненням на термін до 2 років – або 4, якщо вчинене організованою групою, під що можуть підпадати активістські ЛГБТ+ об’єднання.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

Попри відсутність прямих законодавчих обмежень, ЛГБТ+ організаціям неодноразово під різними приводами відмовляли в офіційній реєстрації. У поєднанні з «Законом про громадські об’єднання» 1994 року, який забороняє діяльність незареєстрованих об’єднань, це дуже обмежувало можливості для організованого ЛГБТ+ активізму. Попри це, він розвивався, і на межі 2000-х – 10-х років у Мінську відбулося кілька прайд-заходів – фестивалів і навіть маршів, нехай і нечисленних. Але згодом через посилення репресій у формі арештів, нападів, рейдів на клуби – з боку як безпосередньо держави, так і традиціоналістів-праворадикалів за її мовчазною згодою – ЛГБТ+ діяльність більшою мірою перейшла в підпілля та в Інтернет.

Цікаво, що в 2021 році білоруські депутати розробляли законопроєкт про «іноземних агентів», узявши за основу аналогічне російське законодавство. Проте зрештою влада відмовилась від планів його прийняти, оскільки начебто і без того задоволена результатами від раніше розроблених засобів протидії іноземному інформаційному впливу. Втім, рівень цензури, контролю з боку держави та переслідування опозиції, що вкрай ускладнює будь-яку громадську діяльність, дійсно і так є в Білорусі надвисоким.

Україна

В Україні законодавчі ініціативи, спрямовані проти ЛГБТ+ людей, почали виникати незабаром після приходу до влади в 2010 році Віктора Януковича та пов’язаної з ним проросійської Партії Регіонів. Згодом же після Революції Гідності та остаточного вибору на користь проєвропейського курсу такі ініціативи хоч і не зійшли нанівець, однак їхні шанси на впровадження значно впали.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

Перший такий законопроєкт був ініційований групою депутатів від усіх фракцій тодішньої Верховної Ради – як проросійських, так і проукраїнських. Він був поданий 20 червня 2011 року під № 8711 і вже наступного 2012 року, змінивши номер на 0945 у Раді наступного скликання, в жовтні пройшов перше читання (й досі залишається єдиним, якому це вдалося). Законопроєкт передбачав внесення поправок до кількох законів, щоб заборонити ввезення, виробництво і поширення продукції, що «пропагує гомосексуалізм», тобто «стосунки сексуального характеру між особами однієї статі». Покарання передбачало штраф у 5100 гривень або позбавлення волі на термін від 3 до 5 років. Другого читання, втім, законопроєкт так і не отримав, а після Революції Гідності в 2014 році був знятий з розгляду – хоча, за повідомленнями правозахисників, без дотримання належної процедури.

Інші гомофобні законопроєкти того ж періоду:

  • У березні 2012 року депутат від Партії Регіонів Вадим Колесніченко запропонував законопроєкт № 10290 «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму». Він був іще ширшим за попередній, оскільки під такою пропагандою малося на увазі проведення різноманітних заходів з метою поширення позитивної інформації про гомосексуальність, поширення в школах будь-якої інформації про гомосексуальність, а також закликів у будь-якій формі до «гомосексуального способу життя». У якості відповідальності за порушення передбачалися штрафи або позбавлення волі до 5 років. Законопроєкт був підтриманий профільним Комітетом зі свободи слова й інформації, проте наприкінці року був відкликаний.
  • Той же Колесніченко менш ніж за два тижні після відкликання попереднього законопроєкту вніс його допрацьовану версію № 1155 «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди одностатевих сексуальних стосунків». У ньому передбачалося заборонити поширення «будь-якої позитивної інформації про одностатеві сексуальні стосунки», яка зокрема могла б сформувати «неправдиві уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних стосунків». Законопроєкт був рекомендований до першого читання, однак воно так і не відбулося, а в квітні 2014 року Верховна Рада зняла документ з розгляду.
  • Ще один законопроєкт «проти пропаганди» було внесено депутатом Віталієм Журавським також від Партії Регіонів у липні 2012 року під № 10729. Тут ішлося про пропаганду не лише «гомосексуалізму», а також і «лесбійства, бісексуалізму, трансгендерності» в сенсі поширення інформації, здатної «сформувати у населення спотворені уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних стосунків», і передбачалися штрафи за неї. Але за кілька місяців сам автор відкликав свій законопроєкт.

Після Майдану, коли в 2014 році Україна остаточно взяла курс на євроінтеграцію, деякий час нових трансгомофобних ініціатив на державному рівні не було. Але коли після виборів 2019 року склад Верховної Ради значно змінився, вони незабаром з’явилися знову. Причому за всіма такими законопроєктами стояла насамперед одна людина – Георгій Мазурашу, спортивний журналіст із Буковини і депутат від партії «Слуга народу». Мазурашу неодноразово озвучував свою гомофобну позицію в ЗМІ, пояснюючи її типовим набором кліше: що він за «традиційні сімейні цінності» та «проти парадів», а ЛГБТ+ люди «нехай собі сплять з ким хочуть, просто не треба кричати, що ці відхилення – це норма, це добре». Він також заперечував існування зв’язку між своїми законопроєктами та аналогічними в РФ, попри те що їхні формулювання були багато в чому схожі.

  • 22 липня 2020 року було внесено законопроєкт № 3917 «щодо відповідальності за пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму». У якості такої відповідальності він передбачав різного розміру штрафи, проте не містив прямого визначення, що саме має вважатися «пропагандою». У лютому 2021 року законопроєкт було знято з розгляду самими авторами, проте лише для того, щоб незабаром подати допрацьовану версію.
  • 19 листопада 2021 року Мазурашу разом із кількома співавторами подали відразу два законопроєкти № 6325 і № 6327, спрямовані нібито на захист «конституційних норм сім’ї, дитинства, материнства і батьківства». Одним передбачалося внести поправки в кілька законів, щоб заборонити «пропаганду педофілії, гомосексуалізму чи трансгендеризму», а іншим визначалася адміністративна відповідальність за порушення такої заборони. Під визначення «пропаганди гомосексуалізму» при цьому потрапляло виготовлення та поширення ЛГБТ-символіки, визнання одностатевих стосунків варіантом норми та заклики до участі в них через ЗМІ та інші публічні засоби, а також публічна демонстрація таких стосунків. «Пропагандою трансгендеризму» визначалося його публічне визнання варіантом норми, реклама «трансгендеризму» або гормональної терапії чи хірургічної операції зі зміни статі. У якості відповідальності передбачався штраф на суму від 17000 гривень – порівняно з законопроєктами часів Януковича, про позбавлення волі тут не йшлося. З іншого боку, Мазурашу та його однодумці в своїй ініціативі навіть випередили Російську Федерацію, де заборона «пропаганди зміни статі» з’явилася лише в 2022 році.

На час написання законопроєкт № 6325 вже знято з розгляду, але відбулося це лише на початку 2025 року. Законопроєкт № 6327 натомість єдиний із трансгомофобних, що залишається на порядку денному Верховної Ради. Проте висновок експертизи, відповідно до якого він «суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням у сфері європейської інтеграції», за умови збереження в Україні поточного політичного курсу робить його остаточне поховання лише питанням часу.

Можна також відзначити, що в якості реакції на законопроєкт Мазурашу депутатка від партії «Голос» Інна Совсун запропонувала альтернативний № 6327-1, який передбачає поправки до антидискримінаційного законодавства, що додають до нього ознаки сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Проте, оскільки навіть сама авторка не займалася його просуванням, перспективи його прийняття сумнівні.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

16 січня 2014 року тодішня Верховна Рада України, більшість якої складала проросійська Партія Регіонів, з порушенням регламенту прийняла пакет так званих «диктаторських законів», одним із яких вводилося поняття «громадських об’єднань, які виконують функції іноземних агентів». Під нього потрапляли організації, що отримували фінансування з іноземних джерел та брали участь у політичній діяльності, яка визначалася законом досить широко. Вони мали регулярно звітуватися про свою діяльність, а також платити податок на прибуток. Однак уже наприкінці місяця Верховна Рада під тиском Майдану визнала ці закони такими, що втратили чинність, а після падіння режиму Януковича задля усунення неоднозначності додатково проголосувала за припинення норм цих законів.

Молдова

У Молдові однією з вимог для лібералізації візового режиму з ЄС постала заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації в сфері праці. Це збурило дебати в політичному середовищі та загалом у суспільстві, які активізували консервативну опозицію, зокрема, у просуванні гомофобних законодавчих ініціатив.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

 

Першим помітним побічним наслідком політичного протистояння навколо ЛГБТ+ питань на тлі євроінтеграції стало прийняття 23 лютого 2012 в найбільшому в північній частині Молдови місті Бєльці прокламації на підтримку Молдавської православної церкви, де було заявлено про неприпустимість «агресивної пропаганди нетрадиційної сексуальної орієнтації». Іронічно, що в цьому рішенні церкву підтримала Комуністична партія, яка за радянських часів пригнічувала будь-яку релігійність. Незабаром кілька муніципалітетів та районів наслідували прикладу Бєльців і запровадили аналогічну заборону, а деякі ще й визначили свою територію як «заборонену зону для гомосексуальних демонстрацій». При цьому порушення заборони не передбачало конкретної відповідальності, тож і не мало юридичних наслідків – ці рішення місцевих влад грали роль радше в символічній площині на підтримку гомофобного дискурсу. Згодом значну частину таких заборон було скасовано судами.

У квітні наступного 2013 року парламент Гагаузії – автономного регіону Молдови, що відрізняється високим рівнем проросійських настроїв – прийняв закон із красивою назвою «Про забезпечення принципів рівноправ’я, справедливості та об’єктивності». Поряд із положеннями, спрямованими на протидію дискримінації, цей закон містив також заборону «пропаганди мужолозтва, лесбійства, бісексуалізма, трансгендерності». Крім того, в ньому йшлося про заборону реєстрації ЛГБТ+ організацій та клубів. Окремою статтею також була прописана заборона одностатевих шлюбів. Менше ніж за два місяці ці положення, крім останнього, також були скасовані рішенням суду.

У травні 2013 року парламент Молдови прийняв закон, що передбачав заборону пропаганди, де в одному рядку з проституцією, педофілією, порнографією йшли «інші стосунки, крім пов’язаних зі шлюбом та сім’єю». Законом вносилися поправки в Адміністративний кодекс, що передбачали штрафи за публічне поширення відповідної інформації й нагадували аналогічний закон, що в той самий час розглядався в Держдумі РФ. Голосування за законопроєкт відбулося тихо, без жодних громадських обговорень, тож про його прийняття стало відомо лише по факту. Втім, оскільки цей закон суперечив зобов’язанням Молдови, взятим у курсі на асоціацію з ЄС – зокрема, і вже прийнятому антидискримінаційному закону – перед депутатами швидко постало питання про необхідність виправлення цієї помилки. Вже в жовтні вони проголосували за скасування поправок про «заборону пропаганди». Показово, що протестували проти скасування знов-таки комуністи разом із православними священниками, тож депутатам від парламентської більшості заради голосування довелося проходити в будівлю парламенту з чорного входу.

Наступна спроба провести в молдовське законодавство «заборону пропаганди» була в 2016 році. Депутати від Партії соціалістів Республіки Молдова, відомої своєю проросійською орієнтацією, подали в парламент законопроєкт, що знов-таки був варіацією російського. Він мав на меті заборонити «пропаганду гомосексуальних стосунків серед неповнолітніх» за допомогою ЗМІ, Інтернету та інших засобів, і передбачав штрафи за порушення. Проте цього разу законопроєкт через різку критику з боку міжнародних організацій та проєвропейських політичних сил у самій Молдові був відкликаний, навіть не дійшовши до голосування.

Подальші трансгомофобні законодавчі ініціативи в Молдові стосуються вже періоду останніх років, а саме після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли в РФ з одного боку значно збільшилися репресії проти ЛГБТ+ людей, а з іншого вона посилила свої інформаційні операції за кордоном:

  • У травні 2022 року парламент Гагаузії знов-таки заборонив пропаганду – цього разу «нетрадиційних стосунків», а також проведення заходів, що присвячені таким стосункам та пропагують їх. Утім, постанова парламенту не визначала відповідальність за таку «пропаганду».
  • У листопаді 2022 року вже в парламенті самої Молдови Блок комуністів і соціалістів, що перебував в опозиції, висунув законопроєкт проти «ЛГБТ-пропаганди в школах». Ініціатива стала їхньою відповіддю на проведення кампанії «ЛГБТ-діти в твоїй школі» й подавалася як протидія «нав’язуванню дітям чужих цінностей». Проте законопроєкт на набрав достатньо голосів і на початку 2023 року був відхилений.
  • У червні 2024 року депутати від проросійської партії «Victorie» («Перемога») запропонували законопроєкт «Про затвердження Концепції національної політики зі збереження та укріплення традиційних духовно-моральних цінностей у Республіці Молдова». Передбачалося, що в разі прийняття законопроєкту національне законодавство має бути приведене у відповідність із цією концепцією протягом трьох місяців. Сама ж вона серед своїх задач визначала заборону публічного поширення та просування в навчальних закладах «інформації, що пропагує нетрадиційні цінності» та пропаганди, серед іншого, пропаганди «одностатевих сексуальних стосунків», «усиновлення нетрадиційними парами або негетеросексуальною особою», «медичних втручань, пов’язаних зі зміною статі» та ін. А вже в червні 2025 року депутати від блоку «Перемога» зареєстрували законопроєкт відповідно до їхньої ж концепції, в якому вже були визначені санкції за порушення таких заборон.

У разі збереження проєвропейського політичного вектору трансгомофобні законопроєкти у Молдові не мають шансів на прийняття. Проте таке збереження не є гарантованим: багато чого визначать парламентські вибори, що відбудуться восени 2025 року, де проросійські сили напевно використовуватимуть анти-ЛГБТ+ риторику в своїй електоральній кампанії.

Регіон Придністров’я

Самопроголошена держава Придністров’я, що є міжнародно визнаною частиною Молдови, але де-факто підконтрольна Росії, живе за окремим законодавством маріонеткового уряду. Саме там найбільшою мірою копіювали російські ініціативи, спрямовані на обмеження прав ЛГБТ+ людей.

Так, у 2014 році до закону «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їхньому здоров’ю та розвитку» було введено положення, яким забороняється поширювати серед дітей «інформацію, що «пропагує нетрадиційні сексуальні стосунки». У 2023 році відповідно до цього закону було заборонено прокат мультфільму «Дивний світ» студії Walt Disney, а кінотеатри, що вже встигли показати його, оштрафували.

2024 рік у Придністров’ї було оголошено «роком сімейних цінностей», під приводом чого уряд анонсував законопроєкт із поправками до законодавства, щоб заборонити пропаганду «нетрадиційних сексуальних стосунків та (або) переваг, зміни статі», а також педофілії та відмови від дітонародження. За порушення передбачалися штрафи, а для юридичних осіб – призупинення діяльності терміном до 90 днів. У квітні 2025 року цей закон разом із ще низкою, спрямованою на «заборону пропаганди нетрадиційних цінностей», депутати парламенту ПМР прийняли в першому читанні, а в липні – вже й остаточно.

Грузія

З одного боку, Грузія є вельми релігійною країною, і на цьому тлі доволі гомофобна. З іншого боку, коли після Революції троянд 2003 року вона взяла курс на реформи, а незабаром і на зближення з Європейським Союзом, це певний час утримувало її від гомофобних ініціатив на законодавчому рівні, поки політичний курс не змінився на проросійський.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У 2022 році тема «пропаганди ЛГБТ» актуалізувалася в грузинському парламенті. Спочатку ультраправа організація «Alt-Info», відома своїми нападами на прайди в Тбілісі, зібравши 25000 підписів, запропонувала законопроєкт щодо заборони громадських зібрань, які проводяться з метою «просування або популяризації пропаганди сексуальної орієнтації». Але поки він перебував на розгляді, ідею підхопила й розвинула партія «Грузинська мрія», що представляла парламентську більшість. Довгий час вона намагалася всидіти на двох стільцях, роблячи реверанси в бік ЄС із намірами євроінтеграції та водночас підтримуючи добрі стосунки з Росією. Проте з наближенням виборів 2024 року проросійська орієнтація цієї політичної сили ставала все більш неприхованою, і гомофобія та трансфобія постали одними з її проявів.

На початку 2024 року депутати анонсували, а в червні висунули пакетний законопроєкт «Про сімейні цінності та захист неповнолітніх», який містив у собі сам закон із відповідною назвою та 18 поправок до різних законодавчих актів. Він передбачав:

  • заборону публічного поширення інформації, спрямованої на «популяризацію приписування особи до жодної з біологічних статей або до статі, відмінної від її біологічної статі, стосунків між представниками однієї біологічної статі з проявленою сексуальною орієнтацією, або інцесту» в ЗМІ та виданнях, радіо- та телепрограмах;
  • заборону громадських зібрань та демонстрацій, спрямованих на «популяризацію приписування особи до жодної з біологічних статей або до статі, відмінної від її біологічної статі, стосунків між представниками однієї біологічної статі з проявленою сексуальною орієнтацією, або інцесту»;
  • заборону хірургічних та будь-яких інших медичних маніпуляцій з метою «приписування особи до іншої статі, ніж її біологічна стать»;
  • заборону позначення статі особи, «відмінної від її біологічної статі», на будь-яких державних та інших документах посвідчення особи;
  • анулювання трудових зобов’язань, якщо вони спрямовані на «заперечення біологічної статі»;
  • заборону «альтернативних шлюбних союзів»;
  • заборону усиновлення або удочеріння людьми, які «не приписують себе до своєї біологічної статі» або не гетеросексуальні;
  • проголошення дня 17 травня святом «священної сім’ї та поваги до батьків».

Таким чином, цей закон поєднав у собі гомофобні та трансфобні норми, що вводилися в РФ поступово протягом років, а подекуди їх і перевершив. Він успішно пройшов три читання в підконтрольному правлячій партії парламенті. Президентка Саломе Зурабішвілі хоча й висловлювалася проти цього закону, проте не ветувала його, а лише відмовилася підписувати. Після цього відповідно до процедури його підписав голова парламенту, і наприкінці 2024 року закон набув чинності.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

Парламентарі від «Грузинської мрії» брали приклад з Росії не лише в трансгомофобному законодавстві, а й щодо так званих «іноземних агентів». У 2023 році вони подали пов’язаний із цим законопроєкт, але після масштабних протестів відкликали його. Однак уже в квітні 2024 року партія подала оновлену версію законопроєкту під назвою «Про прозорість іноземного впливу», де замість терміну «іноземний агент» вживався «організація, що переслідує інтереси іноземної держави». Закон передбачав, що організація, ЗМІ або засіб мовлення має зареєструватися в цьому статусі у прокуратурі, якщо принаймні 20% їхнього фінансування походить із закордонних джерел. Організації з таким статусом підлягають постійним перевіркам з боку держави і мають публічно оголошувати джерела своїх коштів, а в разі відсутності реєстрації «іноагентом» передбачається штраф або позбавлення волі терміном до 5 років. Хоча цей закон не стосується ЛГБТ+ організацій безпосередньо, він прямо впливає на їхню діяльність – адже значну частину фінансування вони отримують від іноземних донорів.

Розгляд законопроєкту відбувався на тлі масових протестів, проте він пройшов три читання і був остаточно прийнятий в обхід президентського вето у травні 2024 року. Примітно, що самі автори та прихильники називали його схожим з американським законом FARA, хоча насправді він куди подібніший до російського – адже американський вимагає реєстрації лише тих організацій, що займаються лобіюванням на користь іноземців. Фактично ж із законом про іноагентів грузинська влада отримала додаткові важелі впливу на значну частину організацій громадянського суспільства.

Інші обмеження прав

У 2013 році Георгій Таргамадзе, що очолював створену ним же партію «Християнсько-демократичний рух», у рамках своєї кампанії на президентських виборах запропонував змінити Конституцію, визначивши в ній шлюб саме як «союз чоловіка і жінки». Оскільки він програв вибори, його ініціатива продовження не мала, проте ідею підхопив прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі знов-таки від правлячої партії «Грузинська мрія». Він подав це як начебто необхідність уникнути «непорозуміння» у зв’язку з прийняттям антидискримінаційного закону, що поширювався також на сексуальну орієнтацію – щоб не сприймалося, наче він певним чином відкриває можливість для дозволу одностатевих шлюбів. Тут можна побачити паралель із тим, як у Молдові гомофобні законодавчі ініціативи теж почали розвиватися на противагу закону з протидії дискримінації за ознаками СОГІ.

Згодом протистояння навколо конституційного визначення шлюбу лише загострилося. З одного боку, наприкінці 2015 року голова консервативної організації «Грузинське демографічне товариство XXI» підготував законопроєкт з поправками до Конституції, що мали змінити визначення шлюбу на «союз чоловіка і жінки». Далі ініціативу знову перехопила «Грузинська мрія», створивши в березні 2016 року парламентську комісію для підготовки відповідної поправки. Влітку того ж року консерватори збирали підписи для проведення референдуму з цього питання. З іншого боку, ЛГБТ+ активіст Георгій Татішвілі на початку 2016 року подав позов до Конституційного Суду, вимагаючи, навпаки, прибрати з Цивільного кодексу статтю, що визначала шлюб як союз чоловіка і жінки. При цьому грузинські ЛГБТ+ організації відмежувалися від його ініціативи, вважаючи, що вона лише провокує суспільство і тим завдає шкоди спільноті. У підсумку обидві ініціативи не мали успіху: президент відкинув ідею референдуму та загалом назвав тему щодо конституційного визначення шлюбу «бурею в склянці води», а позов Татішвілі був відкинутий судом наприкінці року як неприйнятний для розгляду.

Історія однак на цьому не закінчилася, оскільки вже інший прем’єр-міністр від тієї ж «Грузинської мрії» Георгій Квірікашвілі озвучив поправку до Конституції щодо шлюбу як одну з передвиборчих обіцянок, якщо його партія матиме достатньо місць у парламенті після виборів 2016 року. Це справдилося – вона отримала на 30 місць більше, і дійсно висунула відповідний законопроєкт. Попри те, що в межах парламентської коаліції не всі його підтримали, а президент намагався ветувати, він був остаточно прийнятий у жовтні 2017 року і набув чинності після президентських виборів наступного року.

Варто окремо відзначити, що всі трансгомофобні законодавчі нововведення в Грузії відбувалися при тому, що прийняте раніше законодавство проти дискримінації за ознаками СОГІ залишалося чинним. Таким чином, грузинська влада продовжувала зображувати «сидіння на двох стільцях» й робити вигляд, що не відмовляється остаточно від курсу на ЄС. Проте в останні роки цим уже мало кого можна ввести в оману.

Вірменія

Попри загальний високий рівень гомофобії, спроби запровадити у Вірменії законодавчі обмеження щодо ЛГБТ+ людей були не надто успішними. При цьому вони здебільшого робилися не так із безпосередньою метою прийняття відповідного законодавства, як задля політичного загравання з гомофобною електоральною більшістю, щоб схилити її на свій бік.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У 2013 році поліція Вірменії запропонувала законопроєкт із метою заборонити «пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків». У якості покарання передбачався штраф, розмір якого збільшувався, якщо таку «пропаганду» вела юридична особа порівняно з фізичною, і ще більше – якщо за допомогою ЗМІ. Необхідність такого закону обґрунтовувалася підтримкою «традиційних цінностей і стабільної сім’ї», на яку нетрадиційні сексуальні стосунки начебто можуть мати руйнівний вплив. Загалом законопроєкт нагадував той, що якраз був прийнятий у Росії, хіба що тут ішлося про пропаганду не лише серед неповнолітніх. Проте вже за кілька днів поліція відкликала його, посилаючись на виявлені недоліки, а також на те, що ця тема не є для неї пріоритетною.

У 2018 році тема «пропаганди ЛГБТ» використовувалася політиками перед парламентськими виборами, що відбувалися наприкінці року. Зокрема, тогочасний спікер парламенту, депутат від консервативної Республіканської партії Едуард Шармазанов, запропонував поправки до «Закону про права дитини», щоб заборонити «пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків» серед дітей. Це відбувалося на тлі того, як політики від різних партій змагалися в риториці, що виставляла гомосексуальних людей як «внутрішніх ворогів», яких вони мають на меті побороти. За місяць уряд відхилив законопроєкт із поясненням, що в ньому немає потреби.

У 2019 році була ще одна спроба висунути законопроєкт проти «пропаганди ЛГБТ». Цього разу – авторства партії «Процвітаюча Вірменія», фракція якої й запропонувала його в парламенті. Партія загалом мала проросійську спрямованість, і цей законопроєкт також походив на російський закон «проти пропаганди», на що посилався і його автор Геворг Петросян. Він передбачав кримінальну відповідальність за поширення «пропаганди нетрадиційної сексуальної орієнтації» серед осіб віком до 16 років. Проте більшість депутатів проголосували проти включення законопроєкту в порядок денний. Причинами цього було названо невизначеність поняття «нетрадиційної орієнтації» і те, що Кримінальний кодекс уже містить статті проти розпусти і порнографії, які начебто знімають потребу в такому окремому законі.

Інші обмеження прав

Вірменія однією з останніх країн колишнього СРСР скасувала статтю радянських часів, що передбачала кримінальне переслідування за сексуальні стосунки між чоловіками. Фактично це було зроблено лише після того, як оновлення Кримінального кодексу включно зі скасуванням цієї статті постало однією з вимог для набуття Вірменією членства в Раді Європи у 2001 році. До того в 90-х роках стаття періодично застосовувалася для переслідування геїв. У них поліцейські часто вимагали хабарі, натомість пропонуючи уникнути покарання за цією статтею чи скоротити його термін, а також у якості плати за нерозголошення їхньої сексуальної орієнтації.

У 2015 році у Вірменії відбулася конституційна реформа шляхом референдуму. Одним із її пунктів була зміна статті про шлюб, яка відтепер зазначала, що чоловік і жінка, які досягли шлюбного віку, мають право укласти шлюб та сформувати сім’ю. Правозахисники розділилися в думках щодо того, забороняє таке формулювання одностатеві шлюби чи ні. У будь-якому разі, решта законодавства Вірменії не надає механізмів для укладання таких шлюбів. Водночас, за твердженням Міністерства юстиції від 2017 року, у ній визнаються одностатеві шлюби, укладені за кордоном, хоча конкретних випадків такого визнання досі невідомо.

Крім того, вірменські депутати двічі – у жовтні 2018 та в листопаді 2019 року – робили спроби прямо заборонити в країні одностатеві, а в другому випадку ще й «трансгендерні» шлюби шляхом внесення такої заборони в Сімейний кодекс. В обох випадках ці спроби були пов’язані з політичним блоком тієї ж «Процвітаючої Вірменії». І обидві вони були відхилені урядом та парламентом з аргументацією, що подібні зміни не потрібні, оскільки законодавство Вірменії включно з Конституцією й без того не дозволяє реєструвати одностатеві шлюби, визначаючи їх як «союз між чоловіком і жінкою» – хоча, як зазначалося вище, щодо останнього є різні думки.

Азербайджан

В Азербайджані не надто намагалися вводити законодавчі обмеження проти ЛГБТ+ людей. Проте високий рівень гомофобії разом із відсутністю дієвих засобів захисту прав обумовлює те, що їх часто переслідують, а ЛГБТ+ активізм є майже неможливим.

Кримінальне переслідування ЛГБТ+ людей

ЛГБТ+ люди в Азербайджані піддаються переслідуванню з боку держави навіть без спеціального законодавства. Поліція цілеспрямовано стежить за ними, веде бази даних, вибірково арештовує, приписуючи їм «непокору поліції» або «хуліганство». Після цього затриманих шантажують, іноді з застосуванням тортур, вимагаючи від них хабарів або ж примушуючи ставати інформаторами, щоби з їхньою допомогою виходити на нових ЛГБТ+ людей.

Найбільший випадок затримання ЛГБТ+ людей стався у вересні 2017 року в Баку, коли офіційно було підтверджено затримання 83 геїв, бісексуалів та трансгендерних жінок, тоді як фактичне число може перевищувати 100. Озвучена Міністерством внутрішніх справ позиція полягала в тому, що це була начебто реакція на скарги людей, які бачать геїв на вулицях, тоді як їм «не місце в нашій нації, в нашій державі, в нашому менталітеті». Представник міністерства прямо заявив, що не має нічого проти тих, хто приховують свою гомосексуальну орієнтацію – з тими ж, хто виставляє її напоказ, вважає за потрібне боротися. Насамперед під час цього рейду постраждали ті, хто намагалися заробляти секс-роботою, шукаючи клієнтів на вулиці.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

Окремі політики висловлювалися на користь запровадження такої заборони, оглядаючись саме на приклад Росії. Так, у 2013 році, після прийняття в РФ закону проти «пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків серед неповнолітніх», депутатка та письменниця Ельміра Ахундова виступила на його підтримку й припустила, що в перспективі такий закон буде не зайвим і в Азербайджані. А в 2022 році, коли російське законодавство проти ЛГБТ+ стало ще жорсткішим, за заборону «ЛГБТ-пропаганди» висловився інший депутат, Джаваншир Пашазаде, відомий своєю підтримкою «традиційних цінностей». Проте ці ініціативи залишилися на рівні риторики, й до відповідних законопроєктів справа не дійшла.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

Хоча законодавчих заборон для організацій на діяльність, пов’язану з ЛГБТ+ тематикою, немає, фактично такі організації стикаються з перешкодами як при реєстрації, так і безпосередньо в своїй роботі. Загалом, до закону про діяльність громадських організацій вносилися поправки, найбільший пакет яких був впроваджений у 2014 році, даючи владі все більше інструментів контролю над ними:

  • громадські організації зобов’язані реєструвати в Міністерстві юстиції будь-які взаємодії з іноземними контрагентами: договори, отримані гранти та пожертви, причому робити це в стислі терміни;
  • при реєстрації самої організації їй можуть відмовляти, посилаючись на потребу в тих чи інших додаткових документах на розсуд міністерських чиновників, таким чином затягуючи процес на місяці, а то й роки;
  • організації зобов’язані повідомляти органи влади про будь-які зміни в своїй діяльності, джерелах фінансування та структурі;
  • влада має право проводити в організаціях регулярні та позачергові перевірки – насамперед у тих, що отримують іноземне фінансування;
  • у разі порушень до організацій можуть застосовуватися санкції – від великих штрафів до призупинення або повного припинення діяльності.

Зважаючи на вищенаведені складнощі, ЛГБТ+ організації в Азербайджані обирають працювати без офіційної реєстрації, залишаючись фактично в підпіллі. Це в свою чергу обмежує їхні можливості з отримання фінансування – адже вони навіть не можуть відкрити рахунок у банку, – водночас не позбавляючи ризику переслідування, якщо гомофобні представники влади знаходять для того привід.

Казахстан

Попри загальну трансгомофобну атмосферу, в Казахстані законодавчим ініціативам, спрямованим проти ЛГБТ+, неодноразово вдавалося успішно протидіяти – в тому числі й зусиллями правозахисної та активістської спільноти.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У Казахстані було кілька спроб запровадження законодавства, яке тим чи іншим способом мало заборонити «пропаганду гомосексуальності».

З 2012 року парламент Казахстану за підтримки урядових структур розробляв законопроєкт, який врешті-решт отримав назву «Про захист дітей від інформації, що шкодить їхньому здоров’ю та розвитку». На початку 2015 року його, а також пов’язаний із ним ще один законопроєкт, яким вносилися поправки в низку законів, прийняла спочатку нижня палата парламенту, а потім і Сенат. Загалом цей закон посилював обмеження для ЗМІ, зокрема державний контроль над Інтернетом, ускладнюючи процедуру реєстрації як друкованих, так і мережевих видань. Серед іншого він містив заборону «пропаганди нетрадиційної сексуальної орієнтації» серед дітей, подібно до російського закону 2013 року. Однак уже в травні того ж року Конституційна Рада Казахстану постановила, що законопроєкт суперечить Конституції, оскільки містить недостатньо чіткі формулювання. На той час Казахстан розглядався як країна, що могла би прийняти зимові Олімпійські ігри 2022 року, і низка спортсменів виступила з критикою гомофобного закону, закликавши Міжнародний Олімпійський Комітет відхилити заявку Казахстану. Ця критика ймовірно вплинула на рішення ради (проте, місцем зимової Олімпіади-2022 зрештою була обрана столиця Китаю Пекін).

У липні 2018 року парламент Казахстану прийняв аналогічний закон про захист дітей із такою самою назвою, який уже не містив у собі згадок про сексуальну орієнтацію. Однак незабаром Міністерство інформації та комунікацій підготувало «Інструкцію з класифікації інформаційних продуктів» та «Методологію визначення інформаційних продуктів для дітей, що шкодять (не шкодять) їхньому здоров’ю та розвитку» в якості підзаконних актів до нього. У цих документах пропонувалося заборонити поширення інформації, пов’язаної з ЛГБТ- та гей-спільнотою, серед неповнолітніх, а також заборонити доступ до такої інформації у друкованих ЗМІ, в соцмережах та Інтернеті. Але завдяки адвокаційній кампанії, проведеній казахстанськими активістами й активістками з залученням посольств та міжнародних організацій, в остаточній редакції зазначених підзаконних актів згадок про ЛГБТ вдалося позбутися.

У 2023 році депутат Мажилісу Ардак Назаров запропонував законодавчо заборонити в Казахстані «пропаганду ЛГБТ», оскільки на його думку ця ідеологія загрожує традиціям і національним цінностям. На той момент його ініціатива не отримала розвитку. Але за рік, у квітні 2024 року, депутати від правлячої партії «Аманат» висунули одну за одною дві пропозиції поправок до законів, що містили обмеження для ЛГБТ+. Однією пропонувалася поправка до закону «Про мас-медіа», якою перелік підстав для припинення публікації та поширення в ЗМІ доповнювався би «пропагандою або агітацією нетрадиційної сексуальної орієнтації». Іншою – зміни в статтю Кримінального кодексу «Розпалювання соціальної, національної, родової, расової, станової або релігійної ворожнечі», додаючи, що воно може відбуватися також шляхом «пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків». Таким чином, відповідальність за подібну «пропаганду» могла би потягнути на термін до 7 років ув’язнення. Але в остаточну редакцію законопроєкту, що була поставлена на голосування, ані перша, ані друга поправка не увійшла. Водночас, у ньому з’явилося положення про моніторинг «завдання шкоди моральному розвитку суспільства та порушення загальнолюдських, національних, культурних і сімейних цінностей», а в кодексі «Про шлюб (подружжя) та сім’ю» – положення щодо «захисту, збереження, укріплення та просування традиційних сімейних цінностей».

У травні 2024 року на державному порталі петицій з’явилася петиція від «Державної спілки батьків», у якій пропонувалося прийняти «закон про повну заборону відкритої та прихованої пропаганди ЛГБТ» за прикладом подібних законів у РФ та Узбекистані. Коли вона набрала необхідних 50000 голосів (за повідомленнями, в умовах тиску на держслужбовців з вимогою її підписати), її було направлено на розгляд до Міністерства культури й інформації. У підсумку засідань робочої групи при міністерстві було вирішено задовольнити петицію частково, а саме «захистити, відгородити підлітків і дітей від пропаганди та культивування сексуальних стосунків», зокрема провести з цією метою в Казахстані науково-дослідницькі роботи з питань ЛГБТ. Правозахисні організації висловили незгоду з таким рішенням та подали в суд на його оскарження. На момент написання судового рішення ще немає і згадане дослідження також не завершено, тож питання щодо подальшої перспективи цієї ініціативи залишається відкритим.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

У Казахстані з 1996 року діє закон «Про громадські об’єднання», який забороняє створення та діяльність об’єднань, що «посягають на здоров’я та моральні засади громадян». Це розмите формулювання використовується для того, щоб відмовляти в офіційній реєстрації організаціям, які мають стосунок до ЛГБТ+ тематики. Зокрема, такі відмови неодноразово отримувала квір-феміністична ініціатива «Фемініта». Таким чином, казахстанські ЛГБТ+ організації змушені працювати як неформальні об’єднання, що вже саме по собі обмежує їхні можливості.

Також у вересні 2023 року Міністерство фінансів створило та опублікувало реєстр фізичних та юридичних осіб, які отримують іноземне фінансування. Перелік налічував 240 позицій, серед яких були правозахисні організації, громадські фонди, журналісти тощо. При цьому критерії відбору до потрапляння в реєстр залишилися неясними, як і мета його створення. Проте сама його наявність надала державним органам можливість додаткового тиску на громадські організації. А в лютому 2025 року в нижній палаті парламенту депутатка Ірина Смірнова від «Народної партії Казахстану» – фактичної спадкоємиці радянської Комуністичної партії – виступила з пропозицією прийняття закону «про іноземних агентів». На час написання ця пропозиція розглядається, і конкретного тексту такого законопроєкту поки немає.

Інші обмеження прав

Варто сказати про процедуру трансгендерного переходу в Казахстані. Вона тут ніколи не була ліберальною – зокрема, вимагала 30 днів психіатричного обстеження для встановлення діагнозу «транссексуалізм» – але хірургічне втручання раніше не було обов’язковим. Із прийняттям же нової настанови в 2011 році процедура стала значно складнішою. Фактично, транслюдина повинна тричі поставати перед спеціалізованою комісією: спочатку для отримання дозволу на гормонотерапію, потім – на хірургічну операцію, і лише після цього – на юридичне визнання гендеру. На перших двох етапах їй можуть відмовити, тоді як останній є вже більш формальним. До того ж, мінімальний вік, за якого дозволяється перехід – 21 рік, а також людина не повинна перебувати в шлюбі та мати «психічних або поведінкових розладів». Хоча в подальші роки активісти та активістки боролися за те, щоб спростити цю процедуру та послабити її вимоги, успіху в цьому вони не досягли.

Узбекистан

В Узбекистані спроби скасувати кримінальну відповідальність за одностатевий секс не були успішними, і становище ЛГБТ+ людей залишається важким як через це, так і через загальну релігійно обумовлену гомофобію суспльства.

Кримінальне переслідування ЛГБТ+ людей

Узбекистан – одна з двох країн, які після розпаду СРСР і переходу на власний Кримінальний кодекс залишили в ньому покарання за одностатеві стосунки. Причому стаття 120, яка його визначає, стосується саме «задоволення статевої потреби чоловіка з чоловіком без насилля» і може каратися терміном до 3 років позбавлення волі.

Влада Узбекистану неодноразово відмовлялася скасувати статтю за «бесакалбазлик (мужолозтво)», посилаючись на «тисячолітні традиції» мусульманського суспільства. При цьому, за даними на 2013 рік, за нею було засуджено близько 500 людей, а в 2023 році було заведено 22 кримінальних справи щодо 27 чоловіків. За звинуваченням у «мужолозтві» арештовують не лише геїв, а й трансжінок, які не отримали юридичного визнання гендеру, й, отже, в офіційній площині сприймаються як чоловіки. При цьому обвинувачених примусово піддають анальному обстеженню, яке начебто має підтверджувати факт гомосексуальних стосунків, а також часто аналізам на ВІЛ. Відомі випадки, коли СНІД-центри передавали інформацію про своїх клієнтів правоохоронним органам, після чого ті звинувачували їх за статтею 120. Крім того, адвокати бояться братися захищати таких підозрюваних через можливі негативні наслідки для своєї кар’єри.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У 2022 році Агентство інформації та масових комунікацій представило новий проєкт Інформаційного кодексу. Там у статті 45 пропонувалося заборонити розміщувати на Інтернет-ресурсах інформацію, що «пропагує протиприродні стосунки між особами однієї статі», а в статті 54 –те саме у ЗМІ. На момент написання цей документ усе ще залишається проєктом.

У листопаді 2024 року ж голова правої націоналістичної партії «Міллій Тикланіш» Алішер Кадиров оголосив про розроблення законопроєкту, який має заборонити «пропаганду ЛГБТ» в Узбекистані. З його слів, на цю ініціативу його надихнула дочка Дональда Трампа Іванка, яка підтримала позицію свого батька проти «неналежного сексуального контенту» та «трансгендерної ідеології» в школах. Таким чином, повернення Трампа до президентської посади в США стало додатковим чинником, що підсилює позиції владних консерваторів у різних країнах. Поки цей законопроєкт залишається на ранній стадії.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

«Законом про громадські об’єднання» в Узбекистані в статті 3 заборонено створення об’єднань, які спрямовані на «руйнування моральних засад суспільства», а також порушують «здоров’я та моральність населення». Це формулювання в поєднанні з високим рівнем гомофобії й трансфобії, вищезгаданою статтею за «мужолозтво» та загальною репресивною політикою влади проти будь-якої опозиції унеможливлюють діяльність організацій, пов’язану з ЛГБТ+ тематикою.

Туркменістан

Інформація про становище ЛГБТ+ людей у Туркменістані фрагментарна, оскільки він є дуже закритою тоталітарною державою, де незалежна від влади громадська діяльність майже неможлива. Та в загальних рисах воно є важким – як через наявність у законодавстві покарання за одностатеві стосунки, так і через високий рівень репресій у країні загалом, в тому числі й за ознаками СОГІ.

Кримінальне переслідування ЛГБТ+ людей

Туркменістан – ще одна країна колишнього СРСР, яка залишила чинною статтю про «мужолозтво» в своєму Кримінальному кодексі. Фактично, в кодексі, прийнятому в 1997 році на зміну радянському, цю статтю було навіть розписано більш детально, і максимальне покарання, яке вона передбачала, дорівнювало 2 рокам ув’язнення. Більше того, попри заяви влади, що вона розгляне скасування цієї статті, подальші зміни робили покарання лише жорсткішим. Так, із поправками 2019 року, термін до 2 років позбавлення волі та проживання в певній місцевості до 5 років можна було отримати за «статеві зносини чоловіка з чоловіком» як такі без обтяжливих обставин. «Мужолозтво з застосуванням фізичного насилля» могло потягнути до 6 років ув’язнення (у редакції від 2022 року збільшено до 8); вчинене повторно, групою, щодо неповнолітнього, або якщо призвело до зараження венеричним захворюванням – до 10 років, а вчинене щодо дитини до 14 років або з завданням тяжкої шкоди – до 20 років.

Певний час стаття про «мужолозтво» майже не застосовувалася, поки в 2007 до влади не прийшов новий президент Гурбангули Бердимухамедов. Відтоді поліція стала активніше стежити за геями, переслідувати й заарештовувати їх. Тих, кому вдається відкупитися, відпускають. Іншим висувають звинувачення й проводять судово-медичну експертизу, до якої входить анальне обстеження, а згодом піддають тортурам, випитуючи в них імена інших геїв. У 2021 році в одному з поліціейських ізоляторів таким чином тримали близько 30 чоловіків. Тортури відбуваються і в місцях позбавлення волі, де засуджених за «мужолозтво» тримають окремо від інших ув’язнених, і, за свідоцтвом одного з постраждалих від такого «правосуддя», звідти всі виходять ВІЛ-позитивними. Іноді альтернативою арештам також стає конверсійна терапія, оскільки в суспільстві загалом поширене сприйняття гомосексуальності як психічної хвороби.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

ЛГБТ+ організацій у Туркменістані як таких не існує, а діяльність міжнародних правозахисних організацій дуже обмежена. Вони практично нічого не можуть робити без узгодження з представниками держави, а ЛГБТ+ люди уникають звертатися в них по допомогу через страх розкриття своєї сексуальної орієнтації. Перспективи зміни цієї ситуації на краще сьогодні не проглядаються і навряд чи можливі без зміни політичного режиму.

Киргизстан

Киргизстан тривалий час мав репутацію найбільш демократичної країни в регіоні Центральної Азії, тож і ЛГБТ+ рух почувався там відносно вільно. Однак згодом ситуація почала змінюватися на гірше – особливо з 2020 року, коли до влади прийшов президент консервативних поглядів, схильний до авторитаризму.

Заборона «пропаганди ЛГБТ»

У березні 2014 року двоє депутатів від різних партій внесли до парламенту Киргизстану законопроєкт про заборону поширення в ЗМІ інформації, що формує «позитивне ставлення до нетрадиційних сексуальних стосунків», а також обмеження проведення мирних зібрань з аналогічною метою. У якості прикладів таких стосунків наводилися «мужолозтво та лесбійство». Один з авторів цього законопроєкту Курманбек Дийканбаєв згадував в інтерв’ю, що «це питання піднімалося в Росії перед Олімпіадою» (2014 року), і що закон не стосується того, чим займаються між собою дорослі люди, а лише «щоб такі стосунки не могли впливати на розвиток світогляду дитини». Проте в самому тексті не йшлося про те, що він стосується лише «пропаганди серед дітей». Також він передбачав суворіші покарання порівняно з подібним російським законом – не виключно штраф, а й до року позбавлення волі.

Незабаром автори відкликали свій законопроєкт – але лише для того, щоб у травні того ж року разом із ще одним співавтором повернути його з більш детальними роз’ясненнями, що таке «формування позитивного ставлення до нетрадиційних сексуальних стосунків». Покарання за таке «формування» передбачалося від штрафу до, як і в попередній версії, року тюремного ув’язнення. У жовтні законопроєкт був прийнятий у першому читанні, після чого до нього ще вносилися поправки та уточнення – зокрема, «нетрадиційні сексуальні стосунки» були прямо визначені як «сексуальний потяг осіб однієї статі та сексуальні зв’язки між ними». У червні 2015 року так само успішно законопроєкт був підтриманий у другому читанні переважною більшістю депутатів. На початку 2016 року очікувалося третє читання, проте воно було відкладене, і згодом до законопроєкту так і не повернулися.

У 2021 році президент Киргизстану Садир Жапаров видав указ «Про духовно-моральний розвиток і фізичне виховання особистості», де йшлося, зокрема, про «пріоритет духовно-моральних мотивів життєвої поведінки над матеріальними інтересами», а державні органи мали забезпечити «виховання в системі освіти традиційним культурним, духовно-моральним і сімейним цінностям». Хоча в тексті не було нічого безпосередньо щодо СОГІ, ці формулювання вже задали напрямок до подальших обмежень прав і свобод ЛГБТ+ людей.

І в бережні 2023 року депутатка Джаміля Ісаєва від партії парламентської більшості, пов’язаної з президентом, подала до парламенту законопроєкт за цим напрямком із поправками до низки законів – зокрема, до закону «Про заходи з попередження завдання шкоди здоров’ю дітей, їх фізичному, інтелектуальному, психічному, духовному і моральному розвитку в Киргизькій Республіці». Ними передбачалося розширити визначення інформації, шкідливої для здоров’я та розвитку дітей, до такої, що «відкидає сімейні цінності, пропагує нетрадиційні сексуальні стосунки та формує неповагу до батьків або інших членів сім’ї». Таку інформацію заборонялося поширювати в навчальних, культурних закладах і закладах охорони здоров’я, в межах 200 метрів від них, а також у ЗМІ та в Інтернеті. Крім того, будь-яке відео, визначене як шкідливе для дітей, мало бути відповідним чином марковане, а для друкованих матеріалів – забезпечена фізична недоступність їх для дітей. У якості покарання передбачалися штрафи до 5000 сомів для фізичних та до 25000 для юридичних осіб. У червні 2023 року закон був остаточно прийнятий, а в серпні його підписав президент і він набув чинності. Експерти відзначили поспіх із його прийняттям, що призвів до надто розмитих формулювань, суперечностей із рештою законодавства та міжнародних зобов’язань Киргизстану – і, водночас, схожість із російським законодавством проти «пропаганди ЛГБТ».

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

Що стосується діяльності громадських ЛГБТ+ організацій, то в Киргизстані вони й раніше стикалися з проблемами. Так, у 2011 році Міністерство юстиції відмовило в реєстрації організації через наявність у її повній назві слів «геї» та «лесбійки», бо це начебто «сприяє розкладу моральних норм і національних традицій народу Киргизстана», попри те що подібні обмеження не були означені в законодавстві. Водночас, окремі ЛГБТ+ організації офіційно працювали в країні ще з нульових років.

Згодом киргизька влада взяла на озброєння російський підхід щодо законодавства про «іноземних агентів». Такий законопроєкт було спочатку запропоновано в листопаді 2022 року, а потім повторно з деякими змінами в травні 2023 року. У березні 2024 року парламент остаточно його затвердив, а незабаром підписав президент. Цей закон, що вносив низку поправок у законодавство Киргизстану, передбачав:

  • некомерційні організації, що отримують фінансування з іноземних джерел і ведуть політичну діяльність, визнаються «іноземними представниками» і мають бути включені у відповідний реєстр;
  • такі організації зобов’язані звітуватися про використання отриманих з-за кордону коштів та свою діяльність кожні 6 місяців;
  • влада може запитувати в таких організацій їхні розпорядні документи та інформацію про фінансово-господарську діяльність;
  • уповноважені органи можуть направляти своїх представників на заходи, які проводить організація;
  • також ці органи можуть на свій розсуд проводити перевірки діяльності організації, зокрема щодо витрат коштів;
  • порушення тягне за собою призупинення діяльності організації на 6 місяців, а в більш тяжких випадках – повну заборону отримання фінансування та штрафи.

Це значно ускладнило роботу ЛГБТ+ організацій, яка підтримується здебільшого саме закордонним фінансуванням.

Інші обмеження прав

Погіршення ситуації торкнулося також і трансгендерних людей, хоча до того, навпаки, відбувалися зміни на краще. Так, у 2017 році було впроваджено процедуру на основі Стандартів медичної допомоги трансгендерним людям 7 версії WPATH, яка дозволяла отримувати юридичне визнання гендеру фактично на основі медичного діагнозу за МКХ-10, а обсяг медичних втручань визначався індивідуально.

Однак у 2020 році без жодного попередження та громадського обговорення до Цивільного кодексу Киргизстану було внесено поправку, яка виключила можливість зміни свідоцтва про народження на основі медичного документу про зміну статевої належності, як це було раніше. Після цього, хоча медична частина переходу залишилася доступною, змінити документи посвідчення особи стало можливим лише за рішенням суду.

У листопаді 2024 року Міністерство охорони здоров’я запропонувало нове положення про медичне обстеження трансгендерних людей, де прямо зазначило важливість зміни документів для них. Проте на момент написання воно залишається на рівні проєкту.

Таджикистан

Становище ЛГБТ+ людей у Таджикистані схоже з Азербайджаном: тут немає законодавства, спрямованого безпосередньо проти них, однак рівень гомофобії в суспільстві високий, і це виливається в переслідування в тому числі з боку держави.

Кримінальне переслідування ЛГБТ+ людей

Попри те, що в Таджикистані кримінальна відповідальність за одностатевий секс була скасована в 1998 році, поліція продовжує переслідувати геїв. Як аргумент для затримання часто використовується те, що вони нібито несуть ризик зараження ВІЛ. Кримінальний кодекс Таджикистану передбачає до 5 років позбавлення волі за зараження ВІЛ особою, яка знала про власну інфікованість. Тож поліцейські змушують геїв робити тести, і в разі позитивного результату висувають звинувачення за цією статтею, а потім часто вимагають хабаря за зняття звинувачення.

У червні 2014 року поліція провела рейди по всьому Таджикистану з метою, за словами Міністра внутрішніх справ Рамозона Рахімзади, «виявлення осіб, що займаються проституцією, звідництвом та утриманням притонів». Було затримано загалом 505 людей, серед яких були й належні до ЛГБТ+. Згодом міністерство прямо заявило, що боротьба з такого роду злочинами має включати в себе і боротьбу з «гомосексуальністю та лесбійством». У жовтні 2017 року представник міністерства заявив, що створена в попередньому році робоча група внаслідок проведення операцій «Моральність» та «Чистка» внесла дані 319 геїв та 48 лесбійок у спеціальний реєстр, що визначає необхідність для них пройти тести задля уникнення поширення захворювань, що передаються статевим шляхом – попри те, що жодним законом такий реєстр не передбачений. У 2022–2023 роках поліція проводила рейди саме проти ЛГБТ+ людей, змушуючи проходити їх тести на ВІЛ. Офіційно було визнано арешти 10 геїв з підозрою в зараженні 86 людей.

Обмеження діяльності ЛГБТ+ об’єднань

За умов, коли ЛГБТ+ людей переслідують як таких, у Таджикистані немає офіційно зареєстрованих ЛГБТ+ організацій. Зокрема, організація «Рохи зіндаги» роками працювала з ключовими спільнотами, але після того, як розпочала проєкт із тематики СОГІ, стикнулася з сильним тиском. У результаті після постійних жорстких перевірок протягом пів року в 2017 році керівництво організації прийняло рішення закрити її. До того ж, у Таджикистані послідовно приймалися законодавчі поправки, що обмежували діяльність громадських організацій:

  • поправки 2015 року вимагають від організації реєструвати в Міністерстві юстиції будь-які фінансові надходження з іноземних джерел;
  • поправки 2019 року вимагають від організації публікувати їхні фінансові дані в Інтернеті;
  • поправки 2021 року вимагають від філій та представництв іноземних організації реєструвати їхніх співробітників у Міністерстві закордонних справ.

Зважаючи на все вищесказане, ЛГБТ+ організації в Таджикистані зараз діють лише у формі неофіційних ініціативних груп.

При цьому в 2022 році в Таджикистані вперше було прийнято закон з протидії дискримінації. Однак ознаки СОГІ в ньому відсутні, і на становище ЛГБТ+ людей його наявність ніяк не вплинула.

Загальні тенденції

Тепер після огляду ситуації в окремих країнах можна зробити деякі узагальнення.

З одного боку, не проглядається чіткої закономірності, щоби політична близькість певних країн обумовлювала також близькість їхніх підходів до прав ЛГБТ+ людей на державному рівні. Так, Білорусь є політичним сателітом Росії й у багатьох питаннях оглядається на неї, проте вона довгий час уникала відтворення російських гомофобних законодавчих ініціатив, надаючи перевагу радше неформальним методам тиску на ЛГБТ+ спільноту.

Водночас, у тих країнах, де такі законодавчі ініціативи виникали, вони найчастіше спиралися на досвід або Російської Федерації, або інших країн з їхніми інституційними проявами гомофобії:

  • Спроби запровадити заборону «пропаганди ЛГБТ» в тому чи іншому формулюванні, оглядаючись на «першу хвилю» відповідного законодавства у регіонах або на федеральному рівні РФ 10-х років, відбувалися в Україні, Молдові, самопроголошеному Придністров’ї, Вірменії, Казахстані, Киргизстані.
  • «Друга хвиля», коли починаючи з 2022 року закони проти ЛГБТ+ людей у РФ були посилені, надихнула на спроби заборони «пропаганди ЛГБТ» представників влади Білорусі, Грузії, знов-таки Придністров’я, Казахстану й Киргизстану.
  • У Литві закон «про захист неповнолітніх від пропаганди» копіював колишній британський закон, що на той час уже не діяв.
  • В Узбекистані законопроєкт проти «пропаганди ЛГБТ» виник унаслідок захоплення місцевого політика поглядами президента США Дональда Трампа та його доньки.
  • Закони про «іноземних агентів» за прикладом російського просували в Україні, Грузії, Казахстані, Киргизстані.

Іншим чинником, що призводив до виникнення трансгомофобних ініціатив, можна назвати загострення суспільно-політичних протиріч. Воно виникало, коли, з одного боку, країна проводила реформи, спрямовані на покращення дотримання прав людини, й при цьому ЛГБТ+ спільнота ставала більш видимою та чутною. З іншого ж боку, це викликало спротив консервативної частини суспільства, спонукаючи до протидії тих політиків, що на неї орієнтуються. Тут можна назвати такі випадки:

  • У Латвії та Литві деякі спроби заборонити «пропаганду ЛГБТ» мали на меті насамперед заборону проведення прайдів, які почали там відбуватися незабаром після вступу до ЄС.
  • В Україні законопроєкти «проти пропаганди» поставали й подекуди залишаються на розгляді Верховної Ради одночасно з законопроєктами, спрямованими на захист прав ЛГБТ+ людей на тлі процесів євроінтеграції.
  • У Молдові прийняття так само в процесі євроінтеграції закону про заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації в сфері праці викликало гомофобну реакцію в кількох регіонах, а незабаром і спробу «заборони пропаганди» на рівні країни (скасовану під тиском з боку ЄС).
  • У Грузії бажання влади відмежуватися від аналогічного антидискримінаційного законодавства, прийнятого на вимогу ЄС, врешті-решт посприяло закріпленню в Конституції визначення шлюбу як «союзу чоловіка і жінки».

Можна побачити, що часто такі протистояння в суспільстві виникали на тлі розгляду законопроєктів, прийняття яких було вимогою з боку ЄС. Консервативні політики використовують це в своїй пропагандистській риториці, подаючи такі ініціативи як нав’язувані Заходом всупереч «традиційним цінностям» країни. Проте вимоги ЄС у таких випадках збігаються з вимогами ЛГБТ+ спільноти країни, ба більше – загальної спільноти людей, що мислять прогресивно і прагнуть рівності прав для всіх. Європейські вимоги лише стають для них певним підсилювачем, великий же спротив ним вказує радше на те, що вони еволюційно випереджають розвиток мейнстримної частини суспільства та орієнтованого на неї політикуму, які поки не готові сприймати таку рівність. Водночас, консерватори, що подають свою позицію на противагу західному впливу як основану суто на місцевих традиціях, у цьому теж не є щирими. Адже, як бачимо, їхні законодавчі ініціативи теж не вільні від впливу з інших країн – або з Російської Федерації як регіонального лідера, або з того ж Заходу, тільки консервативної частини його політичного спектру.

У деяких випадках другою, а то й основною метою просування політиками трансгомофобних законопроєктів було підвищення свого рейтингу серед виборців із орієнтацією на консервативну більшість – чи то в рамках конкретної виборчої кампанії, чи то загалом. Такими мотивами керувалися окремі політики в Грузії та Вірменії. А такі діячі як Віталій Мілонов та Єлєна Мізуліна в Росії, Пятрас Гражуліс в Литві, Георгій Мазурашу в Україні вже твердо асоціюються насамперед із гомофобією, свідомо чи ні зробивши її частиною свого політичного іміджу. Подібні політичні мотиви, втім, не є специфічними для пострадянських країн – аналогічні приклади можна знайти по всьому світу.

Вище вже було сказано про дві «хвилі». Посилення інституційної гомофобії та її закріплення в нових законодавчих ініціативах РФ після її повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році – це не простий збіг. Перейшовши від гібридної війни до відкритої всеохопної її фази, російська держава остаточно скинула маску, протипоставивши себе цивілізованому світу, в якому мають значення верховенство права, демократія та права людини. Якщо раніше Росія принаймні на Захід іще намагалася транслювати картинку загалом демократичної держави, нехай і зі своїми «особливостями», то тепер необхідність у цьому відпала остаточно. Тож під каток набираючої оберти авторитарної машини потрапили насамперед найбільш незахищені та маргіналізовані соціальні групи включно з ЛГБТ+ людьми.

Країни та регіони, що або прямо виступили союзниками РФ, або так чи інакше тримаються ближче до її орбіти, після 2022 року спробували піти схожим шляхом:

  • Самопроголошене Придністров’я майже скопіювало російське законодавство щодо «пропаганди»;
  • Грузія, чия влада остаточно взяла курс на Росію, відтворила в себе закони як про заборону «пропаганди ЛГБТ», так і про заборону транспереходу та про іноземних агентів;
  • Білорусь, яка раніше уникала законодавчого закріплення гомофобії, почала рухатися в бік заборони «пропаганди»;
  • Казахстан і Киргизстан, які серед країн Центральної Азії мають найбільш тісні зв’язки з Росією, також спробували впровадити в себе заборону «пропаганди» (перший – на час написання менш, другий – більш успішно).

Водночас, країни проєвропейського курсу, які в війні підтримують Україну, за цей же період зробили рухи в протилежному напрямку:

  • У самій Україні було подано законопроєкт про легалізацію цивільних партнерств у тому числі для одностатевих пар;
  • В Естонії були визнані одностатеві шлюби;
  • У Латвії були запроваджені цивільні партнерства;
  • У Литві суд скасував закон проти «пропаганди», а також зобов’язав визнати одностатеві союзи.

Крім того, в Молдові саме проросійські політичні сили починаючи з 2022 року пропонували законопроєкти «проти пропаганди», тоді як проєвропейські, що мають більшість при владі, не допускають їх прийняття. Що стосується Вірменії, то після того, як Росія фактично її зрадила, не підтримавши в Другій карабаській війні 2020 року та наступних стадіях протистояння з Азербайджаном попри перебування в одному військовому блоці ОДКБ, вона теж почала робити реверанси в бік ЄС. Можна вважати це збігом або ні, але трансгомофобних законодавчих ініціатив за цей період у Вірменії не було.

Дещо окремо стоять країни з авторитарними режимами під впливом ісламу: Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан. Тут диктатори і пов’язані з ними політичні сили, що перебувають при владі часто пожиттєво, не мають потреби заохочувати виборців, а також оглядатися «на Європу». І ми майже не бачимо в цих країнах нових законодавчих ініціатив, спрямованих проти ЛГБТ+ людей, але це жодним чином не полегшує їхнє становище. Вони піддаються кримінальному переслідуванню незалежно від того, чи є в країні спеціальне законодавство (Туркменістан, Узбекистан), чи його немає, але поліція знаходить для того приводи, посилаючись на інші статті Кримінального кодексу (Азербайджан, Таджикистан). Також у цих країнах практично унеможливлена діяльність ЛГБТ+ організацій як через ризик гомофобного переслідування, так і через загальні жорсткі умови для громадських об’єднань, коли представники влади можуть відмовляти їм у реєстрації, виносити штрафи та припиняти діяльність на власний розсуд.

Нарешті, поглянемо на ті випадки, де обмежувальні ініціативи були спрямовані проти трансгендерних людей. В тому чи іншому вигляді – враховуючи як запроваджені, так і лише запропоновані обмеження – вони поставали в таких країнах як Російська Федерація, Литва, Білорусь, Україна, Молдова, самопроголошене Придністров’я, Грузія, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан. Якщо подивитися на них детальніше:

  • Казахстан стоїть дещо окремо – тут у 2011 році було ускладнено доступ до процедури трансгендерного переходу, проте зв’язку між цією подією та заборонними ініціативами в інших країнах не простежується.
  • У Киргизстані було заборонено юридичне визнання гендеру, а в РФ і Грузії – повністю трансперехід. Якщо Киргизстан зробив це максимально тихо, просто виключивши з законодавства відповідну статтю, то Росія й Грузія, навпаки, встановили заборону новими законами, в яких Грузія вочевидь оглядалася на Росію. Ініціатива заборони транспереходу була також у Литві, проте вона не мала розвитку – так само, як і спроба заборони «трансгендерних шлюбів» у Вірменії.
  • Заборону пропаганди «зміни статі» було запроваджено в РФ, Придністров’ї, Грузії та внесено на розгляд у Білорусі, Україні, Молдові, Узбекистані. Із цього переліку всі, крім Узбекистану, якщо не прямо відтворювали, то так чи інакше надихалися прийнятим раніше відповідним законодавством та досвідом РФ.

У часовому вимірі же знов-таки бачимо, як 2022 рік стає певним «вододілом». До нього були окремі не пов’язані між собою трансфобні ініціативи (Литва, Вірменія, Казахстан, Киргизстан), тоді як пізніші являють собою систему, де РФ є основним їх джерелом, на яке орієнтуються інші. При цьому саме там, де влада має проросійську орієнтацію, такі ініціативи стали успішними: в Грузії, у регіоні Придністров’я, і в Білорусі скоріше за все це буде питанням часу. В Україні й Молдові ж за умови збереження проєвропейського курсу так само питанням часу буде те, коли трансфобних законопроєктів остаточно позбудуться.

Висновки

Спільний досвід радянського минулого впливає на те, як країни колишнього СРСР ставляться до ЛГБТ+ людей та їхніх прав людини, включно з законодавчим регулюванням цих прав. Проте більш визначальним для цього ставлення є те, як ці країни бачать своє майбутнє. Ті, що прагнуть зберігати та зміцнювати в себе авторитарний устрій, подекуди оглядаючись на позицію Росії, вдаються в рамках своєї політики і до пригноблення ЛГБТ+ людей. Ті же, що обрали для себе курс на демократизацію та єднання з прогресивними країнами Європи в їхній системі цінностей – у загальному сенсі чи й більш конкретно в приєднанні до Європейського Союзу – поступово покращують у себе також і правове становище ЛГБТ+ людей.

Повномасштабна фаза російсько-української війни додатково підсилила та загострила цю різницю, показавши хто є хто. Адже ця війна стала більше ніж просто спробою Росії повернути те, що вона звикла вважати своїм. Це цивілізаційне протистояння, в якому світ минулого, оснований на «праві сили», намагається взяти реванш над світом майбутнього, де в основі «сила права». Так чи інакше, воно підштовхує різні політичні сили різних країн визначатися зі стороною в цій війні. І ті, що встали на бік Росії, більш охоче наслідують її приклад також і в репресивних практиках щодо ЛГБТ+ людей, вводячи закони проти «пропаганди» та забороняючи трансгендерний перехід.

Подальше посилення в регіоні авторитарних режимів, насамперед російського, досягнення ними нових політичних та військових перемог вочевидь призведе до погіршення становища ЛГБТ+ людей як у правовій площині, так і загалом. Наслідком можуть стати як нові обмеження публічної діяльності, пов’язаної з ЛГБТ+ тематикою, так і збільшення переслідування ЛГБТ+ людей поліцією, а можливо й повернення в окремих країнах до кримінальної відповідальності за одностатеві стосунки. Демократична спільнота має активно цьому протидіяти – причому в поточних реаліях не лише в політичній площині, а й фізично зі зброєю в руках. Коли сам прогресивний цивілізаційний проєкт майбутнього, невід’ємною складовою якого є права людини, що на початку нового тисячоліття міг здаватися безальтернативним, має натомість боротися за те, щоб не допустити повернення до темного минулого – гасло «права не дають, права беруть» набуває все більш буквального значення.

При роботі над матеріалом використано дані з проєктів ILGA World Database, Rainbow Map, Trans Rights Index & Map та інші.

Авторка: Інна Ірискіна, аналітична менеджерка ГО «Інсайт»

серпень, 2025