Щороку напередодні 8 березня ми розповідаємо про видатних жінок. Про мисткинь, які ламали стереотипи, про науковиць, які змінювали світ, про борчинь за рівність, завдяки яким ми сьогодні маємо право голосу, право на працю та право розпоряджатися власним тілом.
Але цьогоріч не буде святкових дописів та історичних довідок. Тому що замість того, щоб рухатися вперед до європейських стандартів захисту прав людини, ми змушені вимагати базових речей, які здавалися давно відвойованими. Причина – проєкт нового Цивільного кодексу України (№14394).
Під виглядом рекодифікації нам пропонують документ, який відкидає права жінок у минуле. Замість безпеки та захисту прав автори нового ЦК пропонують:
-
- Змушувати постраждалих від домашнього насильства «миритися» з їхніми кривдниками.
-
- Забороняти жінкам розлучатися під час вагітності та в перший рік життя дитини.
-
- Штрафувати їх за скасоване весілля.
-
- Бетонувати патріархальні традиції, даючи дитині по батькові чоловіка, який навіть не бере участі у вихованні.
8 березня – це день боротьби за права жінок. І сьогодні ця боротьба розгортається знову – в інформаційному та правовому полі. Ми маємо знати в обличчя норми, які намагаються ухвалити тихо і без належної експертизи.
То що ж ховається за сухими юридичними формулюваннями? Почнемо з базового права на захист.
Стаття 21. Медіація як підміна понять: коли переговори називають «захистом»
Захист цивільних прав та правомірних інтересів медіатором
1. Медіатор захищає цивільні права та правомірні інтереси особи у спосіб проведення медіації як позасудової процедури врегулювання цивільного конфлікту (спору) у випадках та порядком, що визначені законом та/або договором.
Коли ваші права порушено, ви чекаєте на захист. Якщо вас ошукали, побили або забрали майно – ви йдете до суду або поліції, щоб відновити справедливість. Але стаття 21 нового ЦК називає медіацію «способом захисту прав», хоча за своєю природою це не захист у владно-правовому сенсі, а добровільна позасудова процедура врегулювання спору.
Медіація – це добровільний діалог двох сторін за допомогою нейтрального_ї посередника_ці. Медіатор_ка не має влади і не може покарати винного. Це не захисник_ця, а лише – фасилітатор_ка розмови.
А підміна понять «захист» та «переговори» – вкрай ризикована.
(не) вигадана історія Олі
Ольга наважилася піти від чоловіка, який роками чинив над нею економічне та психологічне насильство: контролював кожну копійку, забороняв працювати, погрожував відібрати дітей, час від часу міг штовхнути, коли був “не в гуморі”, а вона – “заважала пройти”.
Ольга шукає захисту. Вона хоче, щоб закон гарантував їй безпеку і аліменти. Але чує: «У вас є чудовий спосіб захисту – медіація. Спробуйте домовитися».
Замість того, щоб отримати судовий наказ чи допомогу поліції, Оля опиняється за одним столом зі своїм кривдником. Медіатор – нейтральна особа, яка просто модерує діалог.
Чоловік, дивлячись Ользі в очі, спокійно каже: “Якщо ти зараз не підпишеш відмову від майна, я зроблю так, що дітей ти більше не побачиш. У мене є зв’язки, а у тебе немає грошей”.
Вона – не на рівних, тому не може “домовлятися” і погоджується на будь-які умови, аби тільки це закінчилося.
Юридично – відбувся «захист» через медіацію, а фактично – держава кинула жінку сам на сам з агресором.
Постраждала не може домовлятися з агресором на рівних.
Називати переговори «захистом» – це знімати з держави відповідальність за безпеку громадян.
Варто також зазначити, що застосування медіації у справах про домашнє насильство в Україні суворо заборонено законодавством: Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Закон України Про медіацію та Стамбульською Конвенцією. Медіація є неприпустимим механізмом у таких справах, саме через те, що медіація – процес добровільний та базується на рівності сторін, що є неможливим у випадках насильства, коли є кривдник та постраждала особа.
Ми за медіацію як спосіб вирішення конфліктів, але ми проти того, щоб нею підміняли правосуддя.
_________________________________________________________________________
Стаття 1488. Передумали одружуватись? Готуйтеся платити “моральну компенсацію”
пункт 4 ст 1488. Заручини звучить так:
4. Особа, яка відмовилася від укладення шлюбу після заручин, зобовʼязана відшкодувати другій стороні витрати, що понесені нею у звʼязку з приготуванням до шлюбу та весілля, а також компенсувати моральну шкоду.
Автори вирішили відновити інститут заручин як офіційний статус і додати до нього нові, санкційні елементи.
Плата за «Ні».
Уявіть жінку, яка за місяць до весілля зрозуміла, що її наречений – тиран. Вона бачить перші прояви агресії чи контролю і хоче втекти від кривдника.
(не) вигадана історія Марини
Марині – 24. Півроку тому вона сказала «так» своєму хлопцеві, Олегу. Олег – успішний, забезпечений, любить широкі жести. Він організував гучні заручини, про які написали всі місцеві пабліки, і вже вніс завдаток за елітний ресторан. Але за місяць до весілля казка перетворилася на кошмар. Олег почав контролювати кожен крок Марини, перевіряти телефон, заборонив бачитися з подругами. А вчора вперше замахнувся на неї під час сварки. Марина налякана, розуміє: вона помилилась, заміж за такого чоловіка вона не хоче. Збирає речі і каже, що весілля не буде.
Реакція Олега миттєва і цинічна. Він не кричить. Дістає телефон і дзвонить юристу.
— «Ти можеш йти, — каже він. — Але заплатиш мені за все. Не тільки за ресторан. Ти компенсуєш мені моральну шкоду за те, що зганьбила мене перед родиною і партнерами. Це буде сума з п’ятьма нулями. У тебе є такі гроші? Чи твої батьки продадуть квартиру, щоб розплатитися?»
Марина знає, що у неї немає таких грошей. Як і те, що судитися з Олегом – довго і дорого.
Вимога платити за моральну шкоду за зміну рішення – економічний примус до шлюбу, загорнутий у красиве слово «заручини». Шлюб має бути союзом любові, рівним партнерством, а не контрактом, де за вихід платять неустойку. П.С. «Тільки для обраних».
І, звісно, стаття нагадує: зарученими можуть бути лише жінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More та чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More.
Одностатеві пари знову залишаються за бортом правового поля. Їм не дозволяють ні одружитися, ні навіть офіційно пообіцяти це зробити.
Ми проти того, щоб за вчасно прийняте рішення «не одружуватись» людей карали гривнею.
_________________________________________________________________________
ст 1512: Вагітна? Терпи. Народила? Терпи ще рік.
Стаття 1512. Право на предʼявлення позову про розірвання шлюбу
частина 2. Позов про розірвання шлюбу не підлягає задоволенню протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків:
1) щодо одного з подружжя або дитини вчинено домашнє насильство або іншу протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення.
У листопаді 2024 року всі ми раділи, що Верховна Рада нарешті прибрала з закону ганебну заборону на розлучення під час вагітності (№ 4073-IX). Це була важлива перемога правозахисної спільноти, адже попередні обмеження часто змушували жінок залишатися у шлюбі з кривдниками, оскільки суди просто відмовлялися приймати позови.
Повернення цієї заборони у новому проєкті Цивільного кодексу є свідомим і цинічним реваншем, який перекреслює євроінтеграційні здобутки та протирічить основним засадам прав людини.
Автори нового ЦК вирішили, що у жінок – занадто багато волі. Тож повертають цю заборону.
Що це означає на практиці? Якщо ви вагітні або маєте дитину до року – ви не можете розлучитися.
«Але ж там є виняток про насильство!» — скажуть захисники проєкту. Є, та щоб розлучитися, треба довести, що чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More вчинив кримінальне правопорушення. Проблема в тому, що в реальному житті домашнє насильство не завжди одразу має кримінально-правову кваліфікацію. Часто йдеться про ситуації, які проходять через адміністративні процедури, термінові заборонні приписи, звернення до поліції без вироку чи навіть без відкритого кримінального провадження.
(не) вигадана історія Іри
Ірині – 29. У неї – чотирьохмісячний син. Останній рік її життя перетворився на пекло. ЧоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More, який колись був турботливим, під час її вагітності повністю змінився. Спочатку це були крики за «немитий посуд». А вчора він вперше її штовхнув. Сильно, у стіну, коли вона годувала дитину. ЖінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More викликала поліцію. Патрульні приїхали, заспокоїли його, склали протокол за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство) і поїхали. Це адміністративне правопорушення. Штраф – 340 грн.
Іра зібрала речі, взяла сина і звернулась до юриста, щоб подати на розлучення. Юрист подивився на неї з жалем і поклав на стіл роздруківку нового Цивільного кодексу. – «Ірино, я не можу подати ваш позов, – сказав він. – Стаття 1512 Цивільного кодексу. Розлучення заборонене, поки дитині не виповниться рік».
– «Але ж він агресивний! У мене є протокол від поліції!» – вигукнула вона.
– «Цього недостатньо, – пояснив юрист. – Закон дозволяє виняток лише якщо є ознаки кримінального правопорушення. Ваш чоловік вас штовхнув, але не завдав тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Це “адмінка”. Для суду ви – звичайна сім’я, яку треба зберегти. Вам доведеться чекати ще 8 місяців».
Ірині нікуди йти, у неї немає своїх грошей (бо вона в декреті), а розлучитися, щоб отримати аліменти і статус вільної жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More, вона не може.
Держава каже жінці: повертайся до кривдика. Терпи. Можливо, якщо він поб’є тебе сильніше – до криміналу – ми тебе розлучимо.
Ми за захист материнства та дитинства, і ми категорично проти того, щоб цей «захист» перетворювався на примусове ув’язнення жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More в небезпечному шлюбі.
_________________________________________________________________________
Стаття 1513. «Миріться, він же вас не вбив».
ст 1513. Заходи суду щодо примирення подружжя
1. Суд може вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це відповідає доброзвичайності.
5. Якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство або іншу протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, заходів щодо примирення подружжя не вживають.
Повертаємось до сумнозвісної практики “радянських судів”, де головною метою було зберегти “осередок суспільства” будь-якою ціною, навіть ціною безпеки жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More.
Уявіть ситуацію: жінка вирішує піти від чоловіка-аб’юзера. Він контролює, принижує, розпускає руки. Поліція приїздила, склала протокол про адміністративне правопорушення (найпоширеніша практика в Україні). Вона подає на розлучення, щоб нарешті видихнути. А суддя каже: “Ні. У вас є 6 місяців на примирення”.
Чому? Бо так написано в новому проєкті Цивільного кодексу. Уникнути цього можна лише тоді, коли насильство має ознаки кримінального правопорушення.
А якщо це “просто” домашнє насильство (адміністративне правопорушення), психологічний тиск чи економічний контроль – не рахується. Суддя, керуючись розмитим поняттям “доброзвичайності”, відправить миритися з тираном.
Справа в дуальності кваліфікації домашнього насильства в українському законодавстві. В Україні воно може бути адміністративним правопорушенням (штраф) або кримінальним (стаття 126-1 ККУ).
Кримінальним злочином воно стає лише тоді, коли вчиняється систематично. Але національне законодавство не дає чіткого та однозначного визначення цієї «систематичності». Скільки разів жінку мають побити, чи скільки разів вона має викликати поліцію, щоб система визнала це криміналом? Три? П’ять?
Ця правова прогалина надзвичайно ускладнює ефективний захист постраждалих та притягнення кривдників до реальної відповідальності. Через це левова частка випадків домашнього насильства так і залишається просто «адміністративним правопорушенням».
Якщо це “лише” адміністративне правопорушення, психологічний тиск чи економічний контроль — для закону це не рахується. Суддя, керуючись розмитим поняттям “доброзвичайності”, відправить жінку миритися з тираном.
Ці півроку можуть коштувати жінці здоров’я або й життя. Це час, який аб’юзер використає для шантажу, залякування або приховування спільного майна.
Вільна людина має право вільно виходити зі стосунків. Це аксіома цивілізованого світу.
_________________________________________________________________________
Стаття 1514. «В радості і в горі»… поки ти виконуєш план по дітях. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя.
2. …… Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути підставою для розірвання шлюбу.
У новому проєкті Цивільного кодексу прямо прописано: небажання або нездатність мати дітей – це окрема підстава для розлучення.
Здавалося б, яка різниця? Люди і так розлучаються, якщо мають різні погляди на майбутнє. Але різниця є.
Бо держава каже нам: “Нормальний шлюб – це коли є діти. Якщо ти не хочеш або (ще гірше) не можеш їх мати – твій шлюб дефектний”. Це легалізація репродуктивного тиску та інструмент для шантажу жінок. У 21 столітті єдина причина для розлучення – це відсутність бажання бути разом. Крапка.
(не) вигадана історія Каті
Катерині – 32. Останні п’ять років вони з чоловіком живуть у режимі «від овуляції до овуляції». Сотні аналізів, гормональні уколи, дві невдалі спроби ЕКЗ. ЖінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More винить себе, хоча лікарі кажуть: «Це просто треба пережити, шанси є». Але чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More втомився чекати і подає на розлучення. Катерина отримує копію позовної заяви. І там, чорним по білому, посилаючись на статтю 1514, написано: «Підстава позову: нездатність дружини до народження дитини».
У суді її медична картка стає доказом. Її діагноз — предметом обговорення сторонніх людей. ЧоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More не просто йде, він юридично фіксує: «Я розлучаюся з нею, бо вона зламалася. Вона не виконує свою функцію».
Суддя, керуючись законом, задовольняє позов саме з цієї підстави.
Це принизливо. “В радості і в горі”, але “поки ти здатна народжувати”. Робити репродуктивну функцію мірилом повноцінності сім’ї – дикунство. Проблема цієї норми в тому, що вона фактично прив’язує цінність шлюбу до репродуктивної функції жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More. Сама мова норми нерівна: у чоловіка це – небажання мати дитину, у жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More – відмова від народження дитини.
Ми вимагаємо прибрати цей архаїзм. Шлюб розпадається, коли зникає любов і повага, а не коли хтось не виконали “план по дітях”.
_________________________________________________________________________
Стаття 1543. «Батька немає, а “по батькові” — мусиш». “Напишіть хоч когось”. Як закон тисне на матерів.
ст. 1543. Визначення по батькові дитини.
1. По батькові дитини визначають за іменем батька.
2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначають за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
Чому в 21 столітті, коли жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More народжують, виховують і забезпечують дітей самостійно, закон все одно змушує маркувати дитину іменем чоловіка? Навіть якщо цей чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More – просто біологічний батько або, гірше, кривдник.
Ви носили дитину 9 місяців. Ви народжували в муках. Ви не спали ночами, але закон каже: дитина має носити ім’я батька. Навіть якщо ви виховуєте дитину самі. Навіть якщо батька в житті дитини немає і не буде.
А тепер перенесемо цю суху норму в наші воєнні реалії. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК). Уявіть жінку, яка завагітніла внаслідок зґвалтування російським окупантом і прийняла надскладне рішення залишити цю дитину.
Що пропонує їй держава у статті 1543 нового Цивільного кодексу? Вона змушує її записати по батькові. Якщо жінкаЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More дивом дізналася ім’я свого ката під час окупації — невже закон змусить її дати дитині ім’я ґвалтівника і назавжди прив’язати його до родини? А якщо імені немає — закон вимагає від жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More вигадати фантомного чоловіка. Збрехати, аби тільки задовольнити систему.
Держава бетонує патріархальну традицію: по батькові – обов’язково.
Чому ми досі не маємо права дати дитині по матері (матронім)?
Чому жіноче ім’я менш вартісне для ідентифікації дитини, ніж чоловіче?
(не) вигадана історія Марії
Вагітність Марії не була схожа на картинки з Instagram. Це був наслідок насильства. Вона пройшла через пекло, терапію і прийняла важке рішення – залишити дитину. Вирішила, що у її доньки буде нове життя, чистий аркуш. Марія народила чудову дівчинку. Вона прийшла до ДРАЦСу, щоб отримати свідоцтво про народження. У графі «батько» поставила прочерк. Але потім співробітниця подивилася на графу «по батькові».
– «Як запишемо по батькові?» – запитала чиновниця. – «Ніяк, – відповіла Марія. – Батька немає. Я хочу дати їй своє ім’я. Хай буде Ганна Маріївна. Або просто без по батькові, як у Європі».
Чиновниця зітхнула і відкрила статтю 1543 нового Цивільного кодексу. – «Не можна, дівчино. Закон чітко пише: по батькові визначається за іменем батька. Навіть якщо його немає. Ви повинні назвати ім’я особи, яку ви… називаєте її батьком. Ну, придумайте якесь чоловіче ім’я. Напишіть “Іванівна” чи “Олегівна”. Яка вам різниця?»
Марії стало погано. Їй пропонують або вписати ім’я ґвалтівника, щоб назавжди “прив’язати” його до дитини. Або збрехати і вигадати неіснуючого чоловіка, просто щоб задовольнити бюрократичну машину.
З кабінету зі свідоцтвом, де у її доньки було вигадане по батькові. Закон сказав їй прямо: твого імені недостатньо. Щоб дитина була «повноцінною» в очах системи, їй потрібен чоловічий “штамп”. Навіть якщо цей чоловікЛюдина, яка має чоловічу гендерну ідентичність незалежно від її статі та/або гендерної експресії. More – вигадка або злочинець.
Навіщо змушувати жінку брехати? Навіщо створювати фантомного батька в документах?
Ми вимагаємо альтернативи. Якщо батька немає — по батькові не має бути обов’язковим. Або має бути право дати дитині ім’я матері.
Бюрократія не повинна бути важливішою за гідність і спокій родини.
Проєкт нового Цивільного кодексу (№14394) показує, яким держава бачить місце жінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More у суспільстві. І, судячи з проаналізованих статей, нас досі намагаються звести до зручної функції: безправної перед кривдником, зобов’язаної народжувати і підпорядкованої архаїчним традиціям.
Під гаслами «європейського оновлення законодавства» нам пропонують реванш системи, де збереження фіктивного шлюбу важливіше за фізичну безпеку, а бюрократія стоїть вище за людську гідність.
8 березня — це болюче нагадування про те, що жодне право не викарбуване в камені назавжди. Права потрібно відстоювати щодня. Наша безпека, наш вибір і наші діти не можуть бути розмінною монетою в кабінетних іграх авторів кодексу.
Проєкт впроваджується ГО Інсайт за технічної підтримки ООН ЖінкиЛюдина, яка має жіночу гендерну ідентичність незалежно від її статі та гендерної експресії. More в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.